Двоногий, упевнений в собі, постій — прочини вікно —
нажива гордині для тебе вготована вже давно
в ріці ідіотів, куди випадково забрів і я…
Тобі — кандидат на вершин узяття — цей слабкий маяк.

Там не допоможе ні зміна діодів, ні яд, ні йод…
Тільки шум звідусіль — і ді от…

Знак STOP на дорозі. Послухай... Спинися... Не лізь в ріку...
Увагу зверни на зелений та хитрий картоплі кущ —
помірно у жертву себе віддає для людей-нахаб...
Росте собі бульба й сміється з людського гріха: Ха-ха!!!

Облиш бородатим змогти і звершити, що ти не зміг —
і гадати над тим, що є сміх…

Зламалось у вирі з початку шляху не одне весло —
і стало чомусь мені часом здаватись, що я — число.
Сказати боюся комусь цю мою новину сумну…
Тому — що число невелике й незнатне — нуль…

Лежу — ніби сом — і ковтаю намул забуття й дилем…
Ооо... — як соромно бути нулем…

Чимдалі — все глибша, стрімкіша і ширша ріка стає…
А з приводу тих, хто ж бо винен у всьому, підозра є…
Відлуння неслось — коли вдарив фантом у гучний тамтам —
Будь певен, що досі шукали не тих, не таке, не там…

О равлику юний, ні в чому людей більше не вини —
Це все — «мінус і плюс»… Все вони…

А я — вже пірнувши в ріку ідіотів — крізь вир плотви
Кудись допливу — до хвоста… А можливо — до голови
у пошуках того, а може — Тієї, хто ЗНАЄ те —
Для мене — важливе, для інших, можливо, таке просте…

Мене — ідіота — цікавить людина — вона таки
цар природи... Чи все навпаки...