укр       рус
Авторiв: 415, творiв: 44608, mp3: 334  
Архівні розділи: АВТОРИ (Персоналії) |  Дати |  Україномовний текстовий архiв |  Російськомовний текстовий архів |  Золотий поетичний фонд |  Аудiоархiв АП (укр+рос) |  Золотий аудiофонд АП |  Дискографiя АП |  Книги поетiв |  Клуби АП України |  Лiтоб'єднання України |  Лiт. газета ресурсу
пошук
вхiд для авторiв       логін:
пароль:  
Про ресурс poezia.org |  Новини редколегiї ресурсу |  Загальний архiв новин |  Новим авторам |  Редколегiя, контакти |  Потрiбно |  Подяки за допомогу та співробітництво
Пізнавальні та різноманітні корисні розділи: Аналiтика жанру |  Цікаві посилання |  Конкурси (лiтпремiї) |  Фестивалi АП та поезiї |  Літературна періодика |  Книга гостей ресурсу |  Найцiкавiшi проекти |  Афіша концертів (виступів) |  Iронiчнi картинки |  Цікавинки і новини звідусіль |  Кнопки (банери) ресурсу

Опубліковано: 2023.11.27
Роздрукувати твір

Сергій Негода

Сокіл

На березі човен мигтить.
Течія заважає.
Його треш маячіє - Тетерів.
Рум'яніє річища слід і мріє.
І лід визирає, бринить.
Правий край заяложений.
Його трясця зриває. І кидає попід.
Бовван дрижить і двигтить
І здригається берег, леготить
від сильної січі і від трему.
Стрімке русло збиває буревієм.
Козиряє манатками  зими.
Тремтить рухом,
тяне кригу повсюди,
уриває фарватер,
своїх скрут причандали
вітер вертить дорогами
під нові реалії.
А на броді пломеніють
загравами обрії. І ось сокіл.
Чорні зграї кружляють по курсу.
Паленіє життям
кожна справа і діло.
Прямовисний мішок
ще вібрує  майном.
Я закинув за плечі.
Деренчить посуда.
З висоти - пішла юрма,
аби не трястися,
хитрувати з речами
на відсотки лихва.
За тобою - істота
жевріє потворами.
Тільки в полі Орел
дрижить на морозі зубами.
Трусить  віхола волоссям.
Червоніє заметіль війни.
Лиш суровий і лисий
стоїть на фортеці.
Багровіє.
Шаріє.

Шумливе мливо.
На  Дніпрі. Морок.
Щось дуже збурхнуло.
Задушило жаривом.
Ігоре! Харе. Од ще мені
горе! Якесь гидомире.
Переляк. Завмер.
Оглушило вихором.
Палахкотять ікари.
У просторі гектори.
Гамір собак  у Толокуні.
Гидке чорне куриво.
Оре пронизливий вітер,
в'їдається в очі. Січе.
Залізний характер
у Лукавого-Лютого.
Вариво з туливом.
Наживо видиво.
Полум'я герць розтинає
жаривом-сяйвом.
Граціозний звир силоміць
вириває корінь і дерево падає.
Здирає наживо дах,
розпинає поштиве гариво.
Дніпре, алмазні очиська
криваво-яскраві ось-ось, одіпре.
Жваву міць зажере
над маєвом місяця.
Од-од, розідре
молодого сокола.
Серйозний упир-живоїд
заволав над черевом.
Осоружний вищир орла
на кам'яниці викривився.
Тривожний гайдар
укоськав чапая.
Величезний проводир
перейняв гримая.
Грубезний панцир.
На потилиці місиво.
Кремезний дід
оцю багряницю
живо хапнув з кулемету.
Спроможне на жах
зухвальство дрона.
Потужно грає дашка,
на жорнах колотить руками.
Епатажно навкруги
чорна ніч галасує.
Звитяжний дрон - на гаківниці.
В околицях Толокуня.
Преповажний шеф з коліс
мерса лаштує у лісі.
Віртуозний здолав.
Підбив з РПГ. На повороті.
Палахтіння танку.
Довжелезний підняв
сизе куриво на ганку.
Пружний сміливо заліг в окопі.
Люб'язна стара
верещить над окропом.
Натужний дід у куток забився.
Обережна онука  забігла під стіл.
Мовчазний павук на лампі повис.
Старезний дах чутно тріщить.

Галаслива баба Кіра киває бабі Ніні.
А та відбиває кам'яні красиві видива.
Лілово-сірі, блакитно-сиві - вампіри.
Її жива нива - таїна із місива. Глина.
Фальшива баба Каріна висить на стінах.
На стіні такі дива зазиває іва. Тіні з вікна.
Мінлива триває ріка Маріївна. Став
намиває щастя Каїна. Жахлива пір'їна.
Баба-мисливиця. Баба-митарка.
Спливає напівжива із м'ясива брамина.
Зазиває в хібару-прірву тихі ліри баб.
Щира баба Кіра відриває шкіру звіра.
Баба Ніна вбиває півня як піддать.
А після завтра мстива кмітлива на зілля.
Її душа вишиває сиву тятиву Дніпра.
Кульгає крива після рибальства.
А втім правдива лицарка. Нахабна.
Настирлива і примхлива баба Варвара.
Як цариця, хаплива, вразлива, мрійлива.
А скільки блядства!  А скільки питва!
Баба-лярва, п'яна стерва від дурисвітства.
Криклива, зрадлива,  виснажлива баба
замилила, заманила сокола в п'ятницю.
Така кваплива і зваблива в неділю.
А вчора сокола-рицаря вбила.


Моя богородице, Україно,
ти ще володітимеш
колядою золотою.
Я спантеличений твоїми
Воскресіннями
ледь пересилюю ярма,
як воля тебе щоразу
оперізує променями.

Оголошуюсь
невидимими
опроміненнями
скаламученої землі.
Моїм божевільним
народженням
на найпідступнішого,
упоротого
приятеля
в окупації Старобільску.

Народе наший!
Тисячоліттями,
ти божеволієш!

Народе! Ти -
осоромлений ярмами!
Найуживанішими відчуттями
імовірності, а я -
неочікуюсь воскреслим сокільцем
і ненародженим орелком.
Заарештовуюсь  
оскаженілим соромом
затребуваним передчасом
своєї неволі молодої.
Я переобтяжений
розтратами ошуканих
непередбаченими
випадковостями,
блуканнями по світах
за речами і
Нерви з живцем
в обвинувачувача.
Подорослішали мої думи,
що не розділені емоціями
поміж  жертв  інтелектів
і нагородження брехунів.
Якщо мені допомагатимеш,
із джерел нагадуватимеш
собі шедеври прем'єр.
То я -  таки змерз тільцем,
я - озерце мрець.
Неабиякий,  тепер інтерес -
І все сповнене любов'ю
 йде шкереберть.
Тепер поперед окручуватиме
найнеобхіднішим поведе
під вінець новий сокілець
найжалюгіднішу нашу країну,
молоду натуральну України.

Увесь переобтяжений
цвинтар морочить.
Умовив запаморочливий
замет уяви як фейк
зурочої найкрасномовнішої феї.
Вітер не втече від війни.
Я відчинив двері.
Воїни втомлені.
Двоє заплямованих
дітей без очей.
Віддзеркалює -
перетікає в уяву  чарів.
Ріже уживаний хліб.
Оволодіває руїну.
За сто верств чути рев
скелі-нікчеми.
Зве флейти жнець.
Шле і шле туди речей,
смерч рве в  степу
шлейфи, чуєш його.
Він там не передбачив
цивілізоване іго,
он, як просторікує
в Сєвєродонецьку.
Мій смартфон реагує
на опоганене,
на перелякане,
на роздратоване єство.
Утретє  рубцем йме зле,
і шле на герць.
Витче палке слівце
маршем, без сирен.
А тут в нього уперся
супер-міст через
Лютень-Дніпро.
Пливе за кільцем
І свище експресом
молодий сокілець
усе чує на Азові.
Терпець не зітре...
Кров не спече  серце.
Як тече в грудях кров,
зв'яже плечей секрет.
Боже. Майже сотні цистерн
крові на Доні.
Перетворююсь на  ріку.
Моментом виправдовувані сніги
замітають дороги
на марші на Донбас.
Я благословляю
непередбачуваний
мир з самим собою
на війні, голосую на
рейс - лишень на південь,
не за кордон.-
А тут ще тихцем
лине вовче річище,
виїдає все,
і зникає приховано
у Чорному морі.
Рве мартени Донцем
і пхне верби і пре.
Роздерли Україну смерчем -
Десять років війни,
все без черг за трофеями.
Все без зайд за
збереженими дітьми,
отак просто,
розграбований рай України.
Під бабаєм репнула
скеля у трьох місцях.
Суцільний треш
смерті тхне зі склепу.
Новітня імпровізація
зайд з півночі.
Похорон на цвинтарі - все бігцем,
літають за царем і не доганяють.

2023
© Сергій Негода
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Написати відгук в книгу гостей автора


Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

Концепцiя Микола Кротенко Програмування Tebenko.com |  IT Martynuk.com
2003-2024 © Poezia.ORG

«Поезія та авторська пісня України» — Інтернет-ресурс для тих, хто відчуває внутрішню потребу у власному духовному вдосконаленні