Зотлілий з потіхи в прірві Павлівки.
Помітиш, як пробіжиш, - аби не подітись.
Завзяті чоловіки пошепотілись
- І ці вічні обстріли, - забігли розвідники
під дахи хат, а там - вистрілив стрімкий,
підлий орк, чітко вишкіривсь чергою,
ще живий зловісний... Уліпив снайпер.
А долілиць - ганчірки милої Марічки.
Смердить змарнілий, міцний воїн,
мертвіють вишкірені Зоїні одвірки.
Боляче. Задубів здичавілий, затвердів.
Застрелив з кулемету, і, утік в лабіринт.
Скалічив лицемірів, -
я його вже примітив, хай ще походить.
Ходить чобітьми заїка біля автівки.
Заліпив усі дірки, крутий серед вцілілих.
Гомінкий, світяться очі, - покінчив обхід.
Біля Тоненького - бійці вилягли геть.
Не чи після сивухи-горілки
покінчились, обачніше! - тут всі герої.
Говіркі при айфоні, - віриш, - як налетіли!
Ми одразу прозріли від зловтіхи чорної
кішки Матильди. Нізвідки - черга!!!-
свіжі замерехтіли,   кулі над ними.
Ач,  груба макітра матінки аж спітніла, -
не всиділи в Марійки, - у бліндажі
дві ядвіги пригрілись на лівій позиції.
Ув стемнілім кутку захрустіли АК.
Куріпки сидять в засідці,  - вичікують, -
запримітив, різкі до чужрї говірки,
найгрізніші після мандрівки?
А як, заскріпили!
Як задзертіли в стримі
прудкі ластівки - дрони;
зі слізьми своїми  сопілками.
Міцні криївки заскрипіли підківками.
То визріла біда  у горі німої ящірки,
люті витівки залетіли з найпалкішими,
аж  погоріли заслінки циліндрів.
Просвистіли діди факірами і присіли...
Закипіли просіки спідніми  пальміри.
Крихітки-іскри в імлі білої зірки вночі,
- в пітьмі зійшли рідкі паліски, який жах,
з кістьми жінки, з скіпками руїн села.
Війви посікли свічки в Раївці за півціни.
Трембіти у вухах лютують при моїм краю.
У мені - одні сиві халепи,
і скрізь осколки висікли вікна,
різки-свідки, а як засвербіли шибки,
залишили  тільки стовбури-кілки
з німбом  димів Жереб'янки.
Вицвіли вишні, немов звірились
гріхи мої в вцілілій ліриці.
Злетілись соколи над Вовчою.
Чи відси ці найдурніші співи світів?
Ні, це - дзвінки від звіри Гульвіси.
Які недобрі квіти під стріхою відьми!
А добрі - червоні здичавілі квіти бузку!!!
Чуєш, вітри у дірці гільзи дзвенять грішми?
Ти з'їш трохи кільки - в розбитім хліві війни?
Зіпріли очі мої в піні поту - у бойвому танку.
А які ж міцні облізлі стіни фортеці,
покалічені вікна заможних хоромів.
Піщані річечки місять гілками
живі хліби в балці. Ей, механіки!!!
Ти відверто вирішив утілити лицеміра,
Замаскуй танк, сплівши вінки з хвої, -
і ось - під хвіртку в пітьмі летить КАБ.
Влетів, неначе здурілі трембіти душі!!!
Прогриміли два злодійські КАБи,
колись і я - визрію над Доном,
а доки свистять мої джавеліни
та ширяють завзяті, ударні дрони,
скидають околіти на бузувірів.