Авторський перклад з російської


* * *

Засинаю, усміхаюсь, –
геть турботи вперті.
Прокидаюсь –
під вікном
листя… в лапах смерті.
Ввечері сміялись
і були в запалі…
Що мої турботи?
Що мої печалі?
Різні негаразди
і дрібні невдачі
поряд з жахом смерті
мало що і значать.
А на небі сонце
так же само світить,
та живі листочки
спокушає вітер,
та живі шепочуть
і тремтять від страсті,
тільки сущі прагнуть
сонця,
зливи,
щастя.
Я спитав: «Що – щастя?» –
сповнений уваги.
Відгукнулось листя:
«Вгамування спраги.
І велике щастя –
вкрити тебе в спеку».
Щастя моє, щастя, –
зовсім недалеко.

Дощ скорботний
сльози покотив по даху.
Тихо, моє серце,
тихо,
бідолахо.

------------------------------------

* * *

Засыпаю, улыбаясь, –
все заботы к чёрту.
Просыпаюсь –
под окном
листья… листья мёртвые.
Вечером смеялись,
о любви шептали...
Что мои заботы?
Что мои печали?
Да мои невзгоды
все
и неудачи
рядом с этой смертью
ничего не значат.
А на небе так же
ярко солнце светит,
и живые листья
соблазняет ветер,
и живые
шепчут
и дрожат от страсти,
и живые жаждут
солнца,
ливня,
счастья.
«Что такое счастье?» –
я спросил однажды.
Листья мне сказали:
«Утоленье жажды.
И большое счастье –
скрыть тебя от зноя».
Счастье моё, счастье –
вот оно какое.

Скорбный дождь
рыданье покатил по крыше.
Где ты, моё счастье?..
Тише, сердце,
тише.