Біля річки… немовби в тумані…
де кружляє листок в піруеті —
той сидить — кого люди нормальні
по житті називають поетом...
Він вдивляється… звісно — глибоко —
де вирують бистрини нестримні —
там поета прискіпливе око
примічає красу жабуриння.

Між камінням — заплутаним бродом —
поміж хвиль протікають хвилини…
Він занурює руки у воду —
і вихоплює мить швидкоплинну —
щоб пройшла вона з легкістю тіней
крізь заслінки життя-буцегарні
в простоту невигадливих ліній —
де нічого такого — а гарно...

З круговертей повільно спливає
риба й слухає тихо крізь сутінь —
як то плаче — то пісню співає
равлик з мушлі самотньої суті…
Так сидить він… підпершись руками —
в первозданній натхнення отруті.
В’яло риба змахне плавниками —
зупиняє таксі на маршруті...