У ЗОЛОТИСТИХ ТОНАХ

Витікає у мене з очей  
                     карий колір
                                 тоненькою цівкою меду
Жовті бджоли ковтають його на льоту,
                                       і моїми очима стають,
                                                       і впиваються в тебе.

Я стекла карим кольором там,
Де у когось полопали б вени
Зблякла, вицвіла – боже, невже це про мене?
Я ж була золота-золота!

Обсипається, котиться вниз  
                             мідний колір
                                     брунатним бурштином
І метелик – душа безневинна
                    в серединці навіки завис,
                                                    скаменів
Наче я у солодкому мелясі слів –
                                от тобі й золота середина!

Обсипаєшся, котишся вниз –
Як смітинка ти в око попав мені
                    і червиву доріжку до серця прогриз.
Кілька каменів падає в жменю – не сліз,
І про тебе ці камені.

Карі очі як начинка в тому камінні
Карі очі,
     всі шестеро,
               з лапками вій.
Розкотились по стелі,
Розкотились по стінах,
Не мої вони вже, як і ти вже не мій.

Карі очі не в моді,
                   не в моді,
                            не в моді,
Хай кружляє довкруж мідно-медяний рій.
Та у тебе на шиї сьогодні
Сині скельця з обтятими лапками вій.