Дитинко, мила, я уже не в змозі
тебе плекати: видно, сповила
дурне гніздо у злих вітрів на розі,
де квітне лиш осот і омела.

Настирні ночі совами кружляють —
застигла свіжа кров на пазурах.
Чому не стане пасткою гілля їм,
у цвинтарних колючих кущерях?!

Повітря димне з присмаком полину,
і щемний біль близ лівого плеча:
куди мені сховати полохливе,
грайливе, безпорадне дитинча?

Куди летіть, які долати мури,
кого благати, не втирати сліз?
Одне лиш небо — хиже і похмуре,
і мертвий ліс навколо. Мертвий ліс...