“Пробач для сміху розіп’яті дні,
Як море, втиснуте в голоблі пляжу” –
Колись, комусь, хто-небудь – не мені:
Мені ти слова жодного не скажеш.

Пройдеш буденно мовчазним “прости”,
Відвертим і простим, як каша з маслом.
І, може, добре, що таким простим:
Навряд чи душі потребують масок.

Але існує ж вічна Книга книг,
Де сказано: “Спочатку було Слово”.
Барився світ, і сенс знайти не встиг,
І для утіхи замінив на мову.

І почали казати “Навесні”,
Спостерігаючи, як рима ляже...
Колись, комусь, хто-небудь – не мені:
Мені ти слова жодного не скажеш.