Чого ми власне фільм цей дивимось?
То – не про нас, чому ж ми плачемо?
В нім рук моїх немає ніжності
І дотику твого – гарячого…

В ряду останнім – для закоханих
(Сеанс колись кимось оплачено),
В тримкім сплетінні душ оголених
Ми не цілуємось, а плачемо.

Самотній дощ із нами – глядачем,
І ми одні, мов титри, кинуті.
Фільм – не про нас, чому ж ми плачемо?
Чи від фіналу, чи від ніжності?