Безмежне волосся…
Париж легендарний.
Вечір.
Він –
Декоратор на кіностудії (1).
Сена тремтить – як целка.
Далеко-далеко степ український.
Південний Буг…
Мов ноги довгі на плечах.
Неорганічно…
У виногреті – чужа виделка.

Одна легеня у нього…(2)
Легенда…
Інша – серце з білого м’яса.
Він заробляє на хліб
Плетенням тапок
Із шнурочків штучно веселих.
Хочеться спати,
Чи хочеться вмерти –
Неясно.
Треба було раніше –
Від кулі чи шаблі
В сизих, як гориляса,
Червоних селах.

Сам собі влада найвища
І – мов прірва – безвладдя.
Страшно красива смерть
У степу байбаком свистіла.
Доля сміялась…
Як завжди, сичало гаддя.
Ставало душею тіло.

Смертний ніхто не знає,
Як снились йому убиті
Ним же «по п’янє»,
Під зойки «гармошки»
Зовсім люди невинні.
І поржавіла «тачанка» –
Немов розбите корито,
Біля якого, як завжди…
Патріотичні свині.

На грубих підошвах
Приходить хандра,
Ворони біблійний вік накричать.
Ех, бацька! Батька!..
У кожного з нас є своя пора,
Своя пора і своя свіча.

А ми, коли сліпо шукаємо щастя,
Згадуєм оттаких-от…
Прощаємо їм усе.
Таємненько тішимось,
Що ми кращі… кращі…
Лапи у дуплах ссем.

А далі, далі –
Лиш коні і гнізда лелечі.

І анархічно падають
Боліди-метеорити.

Той, хто був пострілом в просторі –
В часі димом вкриває плечі.

На зламаних квітах доріг
Учиться білі тапочки шити.

1) Нестор Махно після втечі з України працював декоратором на Паризькій кіностудії, ремонтував взуття, плів кімнатні тапочки із різнокольорових шнурків.

2) Одну (хвору) легеню Махна вирізали лікарі.