Холодне мачі,
тепле нічі,
у спільній каші,
своїй ніші
то щось верзем, то просто плачем
калачиком згорнувшись гинем,
акайну осінь не пробачим -
широйну не зустрінем зиму.
Японську витягнем шизу,
стрілу опустим в валер'яну,
і будем так вести війну -
з підозрою ніхто й не гляне.
І стане вічно цуметай,
рука і серце, лиш на трішки
теплішим буде спішний чай
і як життя тверді горішки.
Ми помчимось в похмурі днини
рожевих воронів лічити,
варити борщ, хлестати вина,
творити... і не ворожити.
Та й може навчимося жити
суттєво, сильно тотемо,
і хай воздасться уявити
як нам багато все ж дано...