укр       рус
Авторiв: 415, творiв: 44614, mp3: 334  
Архівні розділи: АВТОРИ (Персоналії) |  Дати |  Україномовний текстовий архiв |  Російськомовний текстовий архів |  Золотий поетичний фонд |  Аудiоархiв АП (укр+рос) |  Золотий аудiофонд АП |  Дискографiя АП |  Книги поетiв |  Клуби АП України |  Лiтоб'єднання України |  Лiт. газета ресурсу
пошук
вхiд для авторiв       логін:
пароль:  
Про ресурс poezia.org |  Новини редколегiї ресурсу |  Загальний архiв новин |  Новим авторам |  Редколегiя, контакти |  Потрiбно |  Подяки за допомогу та співробітництво
Пізнавальні та різноманітні корисні розділи: Аналiтика жанру |  Цікаві посилання |  Конкурси (лiтпремiї) |  Фестивалi АП та поезiї |  Літературна періодика |  Книга гостей ресурсу |  Найцiкавiшi проекти |  Афіша концертів (виступів) |  Iронiчнi картинки |  Цікавинки і новини звідусіль |  Кнопки (банери) ресурсу

2007.06.04

2 червня 2007 року я  вперше зійшов на  високу Чернечу Гору. На цій високій горі перепоховане  тіло геніального українського митця Тараса Григоровича Шевченка. На  могилу  славного поета я поклав третій збірник подільських поетів «Стожари», який присвячений творчості  апостола нашого народу. Цей збірник випустила у літературний світ вінницька поетка Світлана  Травнева. Супроводжував мене  Віктор Тархан, канівський шевченкознавець, дякуючи йому, я дізнався, що з середини 2004 року до кінця 2006 року  мали б закінчити реставрувати музей на Чернечій горі. Проте, Помаранчева революція, листопад-грудень 2004 року, призвела до того, що державні кошти виділені на реставрацію зникли. Я не розумію, як до сих пір не знайдено  кошти для реставрації. Що ж коїться з тими коштами, які виділені на реставрацію музею на Чернечій горі, невже,  така халепа можлива у вільній України з музеєм  Тараса Шевченка на Чернечій горі. Мені  соромно за  державу, яку обкрадають свої ж українські люди.  До речі, невже, заможні українці, справді загубили все чесне і горде у собі. Для себе збудували палаци, для себе збудували церкви, для себе створили премію Тараса Шевченка. Все робиться тільки для себе, а для збереження народної пам’яті – невже, забули себе, невже, так і загубимо себе. Мені соромно відчувати  таке відношення до апостола української волі з боку держави. Скільки можна грабувати  народ? Скільки можна дурити людей?  За часів Леоніда Кучми кошти для реставрації були виділені, а за яких часів кошти для реставрації музею на Чернечій горі повернуть за призначенням? Прийдеться довго чекати. Мені повідомили, що реставраційні роботи усієї будівлі мають тепер закінчити у грудні 2008 року? Але ж як це можна зробити, коли на це немає знову коштів.  Народна воля  як і народна казна – невже, зараз порожні  для увіковічення пам’яті  духовного апостола нації? Тоді чому народна казна – не порожня  для позачергових виборів? Диво, та й годі… В цей час неподалік могили співав народний кобзар «Думу про  гірку волю».

В цей день на Чернечу гору  масово піднялися  близько півтисячі  українських байкерів, шанувальників особливих відчуттів, з традиційним способом життя у швидкому русі на мотоциклах, і шуму було на могилі стільки, що годі і говорити… Спасибі усім байкерам, що пам’ятають Тараса Григоровича Шевченка, і шанують його за власним вподобанням.
Але мене на Тарасовій могилі  вразило не це, у цю весільну суботу, на могилі Тараса Григоровича Шевченка, я побачив, як канівські наречені і молодята покладають непарну кількість квітів, а після того покладання квітів на могилу,  цілуються, а вся весільна  світа  кричить: «Гірко!!!  Гірко!!! …» І гріх, і сміх, … Але ж за нашою традицією, на могилу кладуть парну кількість квітів, і  повинна бути поминальна тиша та хвилина мовчання. Що ж  робиться, отак і змінюється наш каїновий народ у Каневі.

Я зробив відео зйомку  вінницької делегації на могилі Тараса Григоровича Шевченка  для  подільського музею  українського апостола правди і волі.  Цей музей розміщено на другому поверсі вінницької гімназії №30, він є одним із шести Тарасових музеїв на Україні.    

Згодом вся наша делегація відвідала Канівський природний заповідник. Чарівна природа у цьому заповіднику. А таких глибоких   ярів, як  у цьому заповіднику, я не ніде ще не зустрічав. Побачив я валун з періоду льодовику. По глибоких ярах студенти і вчені вивчають земні нашарування різних часів. У цьому заповіднику є велика колекція метеликів,  вуликів,  кісткових решток від стародавніх тварин. І багато чистого повітря.

І  не минули ми великої ріки.  Поплавали  у Дніпрі, вода чиста і тепла,  дно і берег кам’яні.


Концепцiя Микола Кротенко Програмування Tebenko.com |  IT Martynuk.com
2003-2024 © Poezia.ORG

«Поезія та авторська пісня України» — Інтернет-ресурс для тих, хто відчуває внутрішню потребу у власному духовному вдосконаленні