Попри проблеми та глобальні катастрофи, літературне життя в Україні вирує. Адже головна умова активного розвитку культури — це передовсім наявність талановитих людей, а уже в другу чергу — організація фінансів. Хоч ефективні результати зазвичай забезпечує саме гармонія цих двох складових. Що й сталося з поетесою Оленою Пашук та її новою книжкою вибраного "Седмиця", яка побачила світ цього року в луцькому видавництві "Твердиня".
   Олена Пашук — одна з найяскравіших представниць так званого покоління двотисячників, себто наймолодшої генерації українських поетів. Нещодавно вона перемогла у Всеукраїнському літературному конкурсі “Просто так”, що відбувся у Коростені — дівчина виборола Гран-прі, отримавши 2000 гривень та ноутбук на додачу.
   Поетеса, попри юний вік, уже має неабиякі творчі здобутки: чотири збірочки поезій, численні публікації в періодиці, перемоги на конкурсах, участь у різноманітних літературних фестивалях тощо. Промовистий також і сам факт з’яви її віршів на сторінках першої фундаментальної антології поезії двотисячників “Дві тонни”.
   Найновіша книга Олени має назву “Седмиця”. Це товстенька як для традиційної поетичної збірки книжка (добрих 240 сторінок), що вміщує не тільки нові вірші, а й найкращі зі старих, таке собі прижиттєве вибране.
   Олену Пашук більше знають як авторку верлібрів, так званих вільних віршів, котрі не мають ані рими, ані чітко окресленого ритму. Дехто може назвати таку поезію прозою, записаною у стовпчик, і це, між іншим, у багатьох випадках не є помилкою. Нині дуже популярно писати верлібри, оскільки вони, на перший погляд, не потребують великих затрат творчих сил. Хоча деякі автори зловживають простотою форми верлібру, а тому якість таких “віршів” не завжди може влаштувати читача.
Зовсім не те у Олени Пашук. Її верлібри могли б бути мало не зразком сучасного по-справжньому талановитого письма. Образні, відточені й витончені, з кожним словом на своєму місці, вони влучають безпосередньо у серце читача чи слухача. Не випадково відомий поет Василь Герасим’юк, лауреат Державної премії імені Шевченка, написав у післямові до “Седмиці” про її верлібри так: “Ця форма залежить насамперед від руху крові, від серцебиття”.
   На відміну від попередніх збірок авторки, “Седмиця” має ще й велику кількість римованих поезій. Певно, їх щедра присутність допоможе скептикам гідно оцінити талант авторки — мовляв, із римуванням у неї все гаразд! Римовані вірші Олени Пашук за своєю образністю дуже схожі на її верлібри, але написані якось м’якше. Їхній, сказати б, колисковий ритм згладжує гостроту метафор, стримує “удари” (інакше й не скажеш, намагаючись описати їхню силу). Але часом це тихе гойдання виявляється по-своєму лукавим — може спершу приспати, заспокоїти, а потім ураз завдати різкого удару. Як ось у таких рядках:

Зима зимі перебігла дорогу
зима зимі заплутала коси
лузає тишу снігур безголосий,
переминаючись з лапи на ногу.