“Сім струн я торкаю...”

(Із секретів поетичної творчості Лесі Українки)

Споконвіку було Слово,
і з Богом було Слово,
і Слово було Бог.
Іван 1; 1.

Якщо хочеш проникнути в глибини фізики, дай
посвятити себе в таємниці поезії.
Ф.Шлегель.

  Поезії Лесі Українки циклу “Сім струн” розглядалися переважно в двох аспектах: з погляду політичної заанґажованості або в плані синтезу мистецтва слова й музики. Більшість учених у своїх дослідженнях тією чи іншою мірою поєднувала обидва підходи. Взагалі ж ці поезії в літературознавчій науці дістали стриману оцінку. Наприклад, Г.Г.Аврахов підкреслював, що цикл “Сім струн”завершував собою період учнівства Лесі Українки й водночас був першим її кроком у велику творчість [1, 44]. Така стриманість почасти викликана сумнівами самої поетеси щодо доцільності включення у збірку “На крилах пісень” цього циклу: “Скаля музична як має бути поганою, то краще хай ніяк не буде. Я взагалі щось-то роздумала її друкувати – обійдеться й так” (лист до І.Я.Франка від 26 травня 1892 року). [2, 10, 135]
  Сумніви – ознака самокритичності. Однак, говоритимемо не про співачку досвітніх огнів чи вимогливого до себе визначного майстра художнього слова. Наша мета – розкрити езотеричний сенс поезії Лесі Українки, представити поетесу як посестру легендарної Кассандри. І хоч у вірші “Мій шлях”, написаному приблизно в той же час, що й цикл “Сім струн”, авторка зазначала:
              ...пісні свої співаю,
              Та не шукайте в них пророчої науки... [2, 1, 59], –
все ж спробуємо цю науку пошукати.
  Дев’ятьма роками пізніше Леся Українка так опише переживання психо-емоційного стану поетичного натхнення:
             І хтось немов схиляється до мене,
             І промовляє чарівні слова,
             І полум’ям займається від слів тих,
             І блискавицею освічує думки. [2, 1, 253]
  Що це – просто метафоричні образи чи вияв трансцендентного зв’язку творця з ірраціональними світами?
  Щоб відповісти на це питання, звернімося до системи АУС (ансамбль універсальних світів)* (*див. додаток), яка досліджує закони краси й гармонії у Всесвіті. За цією системою, Світобудова складається із 7 основних світів, кожен із яких має власні енергетичні характеристики, свій стан матерії і часу. Людина, будучи дитиною Космосу, створена за тими ж законами, що й Усесвіт. Сім тонких її тіл через певні чакри тісно пов’язані із сімома основними світами.
  Система АУС ґрунтується на базі давньоіндійської філософії, яка розрізняє 49 видів енергії (“аґні”). “Наближається до розуміння цієї складної ієрархії енергій і сучасна фізика у своїй квантово-польовій картині світу, – пише О.Братко-Кутинський.– Згідно з цією картиною світу в основі всіх фізичних явищ лежать квантові поля (поля лептонів, кварків, глюонів, проміжних бозонів, фотонів тощо)” [3, 51]. Подібні ж погляди висловлює В.В.Налімов: “Утім, небезпідставно припустити, що свідомість людини занурена в особливу, “позаприладну реальність”, яку не охоплюють дані науки” [4, 112]. Цю “реальність” учений називає “семантичним усесвітом”, указує на його багатомірність. І.С.Кузнєцова висуває гіпотезу, що джерелом ірраціональних світів є невидимий світ тонких енергій, відомий ще зі стародавніх учень Сходу. Дослідниця припускає, що контакт людини з ірреальними феноменами можливий у тих випадках, коли певні параметри аномального явища збігаються з відповідними параметрами людської особистості [5, 91-92]. За Е.Райсом, людина – недосконалий апарат для сприймання хвиль, звуків і видінь, що йдуть із глибин Усесвіту [6, 57]. Зв’язок цей – двосторонній.
  Отже, попри термінологічний різнобій, гіпотетичні припущення різних дослідників в основному не суперечать вихідним положенням системи АУС. Прихильником цієї системи є також екстрасенс зі світовим іменем, людина феноменальних здібностей А.В.Ігнатенко [див.: 7].
  Тож, послуговуючись системою АУС як робочою гіпотезою, спробуємо розшифрувати езотеричний смисл поезій Лесі Українки циклу “Сім струн”. Тим паче, що діюча вульгарно-матеріалістична наукова парадигма тривалий час позбавляла нас можливостей для такого дослідження.
  Поезії циклу “Сім струн” відкриваються величним гімном на честь України:
            До тебе, Україно, наша бездольная мати,
            Струна моя перша озветься.
            І буде струна урочистоі тихо лунати,
            І пісня від серця поллється. [2, 1, 45]
  Як художнє обрамлення використана у вірші нота “до” (“До тебе, Україно, наша бездольная мати...”, “До тебе, моя ти Україно мила, кохана... ”).
  Поезія сприймається як “пісня від серця”, тобто пісня любові. В останній строфі поетеса, підкреслюючи своє ставлення до України, вживає епітети “мила, кохана”. А символом любові, як відомо, є червоний колір. Крім того, образ України опосередковано асоціюється з червоним і через традиційний народнопісенний символ калини. Червона барва, вказує Н.Б.Кузякіна, часто пов’язується і з темою страждання [8, 74]. У вірші ж Україна постає як “бездольная”, “безталанная мати”, як страдниця. Леся Українка в поезії тільки один раз уживає постійний епітет, який позначає колір (“синєє море”). Однак, указуючи на часткову ознаку, він не може суттєво змінити кольористику вірша. Це лише незначний штрих до загальної палітри.
   Поезія “Do” є гармонійним поєднанням пориву ins Blau із “заземленістю”. Функція поетичного розміру тут амбівалентна: амфібрахій, надаючи піднесеності віршеві, в той же час служить надійним земним опертям. Він, як веселка у хмарі, виступає знаком заповіту поміж Небом і Землею.
  Домінантними в поезії є образи, які позначають відомі нам земні реалії (“бездольная” і “безталанная мати”, “світ широкий”, “люди”, “шляхи–терни”, “синєє море”, “гори”, “чисте поле”, “рідна хата” і навіть “небесні простори”). Уже кількісно вони переважають такі образи зі сфери ірреального, як “надія кохана” чи “доля незнана”.
  Піклуючись про Вітчизну, Леся Українка прагне відшукати патріотів-однодумців, які б допомогли вибороти рідному краєві кращу долю. Поетеса вводить у вірш образ пісні-пташки, яка в “гучній зграї”
        Полине за синєє море, полине за гори,
        Літатиме в чистому полю,
        Здійметься високо– високо в небесні простори
        І, може, спітка тую долю. [2, 1, 45]
   Отже, перша поезія циклу “Сім струн” передусім сприймається як художня картина фізичного рівня буття. В ній знайшли своє відображення звичні нам земні турботи й тривоги.
Динамічний характер другої поезії циклу створюється за допомогою чергування восьмискладового народного вірша (перша, третя, п’ята строфи] із чотиристопним хореєм (друга, четверта строфи). Силабічні строфи звучать бадьоро, життєрадісно; в силабо-тонічних чується сувора пересторога силам зла, впевненість у перемозі над ними. Ця твердість і незламність ліричного героя увиразнюється алітерацією на “р”:
            Гей, ви, грізні, чорні хмари!
            Я на вас збираю чари,
            Чарівну добуду зброю
            І пісні свої узброю. [2, 1, 46]
  Зберігаючи в хореїчних рядках по 8 складів, які в силабічних, Леся Українка змінює характер римування. В непарних строфах ужито в першому й третьому рядках дактилічну риму, в другому й четвертому – жіночу. В парних строфах – рими лише жіночі. Перехід від восьмискладового вірша з перехресним римуванням до хореїчних строфіз парним римуванням створює ефект ритміко– енергетичного збурення. Поетеса досягає динаміки у вірші ще й завдяки активному вживанню дієслів (“реве – гуде”, “збираю”, “добуду”, “узброю”, “пущу”, “розвію”). Потужний енергетичний заряд несуть у собі “грізні, чорні хмари”, “дощі”, “ясненькії Блискавиці”, “негодонька” тощо.
  Отже, поезія “Re” зв’язана з ефірним світом, із якого тривимірний простір черпає енергію.
  Поезія “Mi” навіяна контактом із астральним світом.
             Місяць яснесенький
             Промінь тихесенький
             Кинув до нас.
             Спи ж ти, малесенький..
             Пізній бо час. [2, 1, 46]
  Саме місячна гравітація і є матеріальним вираженням астрального світу. Матерія та енергія цього світу відповідають коливанню хвиль жовтого кольору (у вірші це ясне проміння Місяця) та ноті “мі” (в тексті вона звучить у першому складі початкової та кінцевої строфи й у слові “промінь”).
   Астральний світ ще називають чуттєвим. Ніжне почуття материнської любові виявляється у вживанні зменшено-пестливих слів (“яснесенький”, “тихесенький”, “малесенький”, “годинонько”, “хвилинонько”, “леле, дитинонько”). Здатність до глибокого ототожнення, як стверджують автори системи АУС, сприяє прискореному астральному розвиткові. Жінка, співаючи малюкові колискової пісні, передусім постає перед нами як мати (“Спи ж ти, малесенький... ”). Зазнавши на своєму віку життєвих злигоднів, мати і майбутнє свого сина бачить безрадісним (“Хутко прийматимеш Лихо та жаль”). Ця візія боляче вражає згорьоване материнське серце. Образ матері у вірші ідентифікується з образом жінки–страдниці. Щоб вистояти в герці з соціальними незгодами, син повинен бути борцем за своє щастя. Виховати таку людину може тільки внутрішньо нескорена жінка. Ця грань материнської душі зрепрезентована словами:
            Сором хилитися,
            Долі коритися!
            Час твій прийде
            З долею битися, –
             Сон пропаде... [2, 1, 47]
   Ототожнення мати – страдниця – борець свідчить про високий астральний розвиток жінки.
Сонет “Fa” позначений оптимістичним світобаченням, глибоким інтелектом Лесі Українки. Чотириразовий повтор ноти “фа” засвідчує входження звукових вібрацій поезії в загальний енергетичний континуум ментального світу. Чарівна сила фантазії постає в двох близьких, але не тотожних одна одній іпостасях: а) сила творча і б) сила воскрешаюча. Здатність творити-будувати – загальнолюдська властивість; здатність творити-одухотворяти – риса, притаманна лише Богові та геніальним митцям. Божественне походження фантазії саме й потверджується гармонійним поєднанням у ній цих двох “сил чарівних”. Досконало володіючи прийомом індукції (логічна аргументованість, чіткість, ясність і простота викладу думки, за системою АУС, найбільше впливають на ментальний розвиток), Леся Українка робить висновок–синтез, у якому оригінально переосмислює біблійний мотив [9]:
           Фантазіє, богине легкокрила,
           Ти світ злотистих мрій для нас одкрила
            І землю з ним веселкою з’єднала.
           Ти світове з’єднала з таємним... [2, 1, 47]
  Афористично звучать слова про виняткову роль фантазії в житті людини:
           Якби тебе людська душа не знала,
           Було б життя, як темна ніч, сумним. [2, 1, 47]
  Матерією ментального світу є гравітаційне поле Землі, за одними джерелами, чи ж взагалі гравітаційні поля всіх планет Сонячної системи, за іншими І справді, “світ в порожньому просторі”, мертві у вічному сні, пробуджена до життя холодна морська хвиля, весна, радість – усе це підвладне силі земного тяжіння. Ба, навіть крилата фантазія виступає в сонеті як з’єднувальна ланка між Небом і Землею.
   Ще більш заземлений другий варіант вірша, в якому вже немає оптимістичного настрою. Болючі роздуми поетеси, пошуки відповідей на складні питання соціального й філософського плану засвідчують не лише інтенсивну розумову роботу (до речі, Леся Українка вживає туті саме слово “розум”), а й указують на тісний зв’язок вірша з ментальним світом.
   Отож вибір сонетної форми для четвертого твору не випадковий, адже сонет – філософський жанр. А любов до філософських і наукових знань, як відомо, – один із найважливіших чинників ментального розвитку особистості.
   Весняний пейзаж у вірші “Sol” дисонує з настроєм ліричного суб’єкта, який буяння весни сприймає відсторонено, не почуваючи себе втягненим у загальний колобіг. Весна проходить ніби поза його особистим “я”.
   Прекрасна картина природи – поетичне проникнення митця в кармічний світ, матерією якого є гравітаційне поле нашого денного світила. Хоч у вірші і не вжито саме слово “сонце”, все ж сонячна присутність дуже виразно проступає з контексту. Весна завжди асоціюється з сонцем. А зелений розмай, запашні весняні квіти можливі лише завдяки сонячній енергії. До речі, й саме слово “sol” у перекладі з латині означає “сонце”.
   Вібрації кармічного світу відповідають коливанню хвиль блакитного кольору і звучанню ноти “соль”. П’ята нота звукоряду чується у слові “соловейковий”. Мелодійності надає поезії звукопис: приголосний “с” у тексті вжито 16 разів, сонорний “н”– 29, “в” – 17, “л” – 12 разів. Ці звуки є основою для творення слів “sol”, “сон”, “сонце”, “весна”. 20 разів зустрічається у вірші і завжди дзвінко-м’який “й”, наповнюючи поезію ніжною тональністю.
   Однією з ознак кармічного світу є відповідність його тонких енергій частоті хвиль блакитного кольору. У рондо ж ми подибуємо лише “зелений розмай” та вказівку на насиченість кольору – “квіти ясні”. Малоймовірним є припущення, що мотив особистої недолі й нещастя рідного краю понижує притаманну кармічному світові барву до зеленої, виступаючи своєрідним “спектральним бемолем”. “Зелений розмай” – постійний епітет. Із підтексту ж виразно проступає колір “весняного раю”, погідного неба, щедро залитого сонцем. Тож немає жодного сумніву, що домінантний тут колір – блакитний.
   У кармічному тілі, за системою АУС, зберігаються підсвідомі сліди минулих дій людини, пам’ять її колишніх життів. Практика входження в сон, змінюючи енергетичні потенціали перебігу психічних процесів, занурює свідомість у вібрації вищого рівня. Прийом пригадування переводить реальну дійсність (“Соловейковий спів навесні”) в інше семантичне поле, в площину ірреального, того, що лежить поза межами людської свідомості. Такі “реінкарнаційні” спогади сповнюють поезію ореолом таємничості:
            ...Та пісень тих я чуть не здолаю,
            І весняні квітки запашні
            Не для мене розквітли у гаю, –
            Я не бачу весняного раю;
            Тії співи та квіти ясні,
            Наче казку дивну, пригадаю –
             У сні!.. [2, 1, 48]
  Кармічний світ називають ще світом вольових зусиль. Виконання обов’язків і зобов’язань у сім’ї, колективі позитивно впливає на розвиток кармічного тіла. Як указує П.В.Симонов, у сферу підсвідомості входять такі соціальні норми, як “голос совісті”, “поклик серця”, “веління обов’язку” [10, 25]. Поетеса почувається відповідальною за долю України. Воля авторки в цьому вірші спрямована на втілення мрії в життя:
            Вільні співи, гучні, голосні,
            В ріднім краю я чути бажаю... [2, 1, 48]
  Ноктюрн “La” відповідно до вимог жанру перейнятий мрійливим, ліричним настроєм. Ця поезія є виходом інтуїтивного тіла митця в інсайт, у світ надсвідомих механізмів творчості:
           Ще маревом легким над нами витає
           Блакитна весняная мрія,
           А в серці розкішно цвіте-процвітає
           Злотистая квітка – надія.
           На крилах фантазії думки літають
           В країну таємної ночі.
           Там промінням грають, там любо так сяють
           Лагідні веснянії очі [2, 1, 48– 49].
  Любов до прекрасного, знання законів гармонії, захоплення мистецтвом, гостра зорова й слухова пам’ять, образність і поетичність мови – ті риси, які свідчать про високий розвиток інтуїтивного тіла творця.
  Поезія “La” візуалізує ірреальний світ – “країну таємної ночі”, в якій “маревом легким... витає Блакитна весняная мрія”, “На крилах фантазії думки літають”, “любо так сяють Лагідні веснянії очі”, “яснії зорі і тихії квіти Єднаються в дивній розмові”, “гімни лунають любові”. Ця країна – світ творчості, бо ж тільки поетичне натхнення здатне активізувати такі сили, від яких “в серці цвіте-процвітає Злотистая квітка – надія”.
“Веснянії ночі зористі”, “дива чарівливої ночі”, “марево легке”, “країна таємної ночі” ототожнюються з іманентним інтуїтивному світу синім кольором. Епітет “блакитна”, вжитий на означення “весняної мрії”, тільки потверджує цю тотожність, бо синій колір інваріантний щодо блакитного. До того ж, як відомо, блакитна барва вночі сприймається як синя.
Інші ж епітети (“злотистая квітка”, “зеленії віти”) вносять лише окремі штрихи до кольорової палітри ноктюрна. Крім того, золотистий колір зір указує на те, що матерією інтуїтивного світу є гравітаційне поле Галактики.
   У вірші органічно поєднані щемливий смуток за тим, що відбуло, зі світлою вірою у “вічную силу весни на сім світі”, у “чари потужні весняні”. Окрім зв’язку з інтуїтивним світом, ноктюрн зберігає певну єдність і з попереднім – кармічним – світом (“Пісні соловейкові”). У поезії інтенсивно використовуються сонорний “л” і сама нота “ля” (“лагідні”, “блакитна”, “крилах”), що надає віршеві милозвучності. Поетеса повторює в тексті твору й інші ноти звукоряду: “соль” (“соловейкові”), “ре” (“маревом”), “фа” (“фантазії”), “сі” (“на сім світі”). Все це робить вірш мелодійним, сповнює його м’яким ліризмом.
   Сьомий світ – нірванічний. Його вияв можна простежити в останньому вірші циклу. Вібрації цього світу через людське серце сприймаються тілом Нірвани, яке інколи називають “космічною свідомістю”. Людина з високим розвитком у Нірвані виходить на такий рівень існування, при якому стираються грані між особистим “я” і Всесвітом, це рівень неекзистенційного відчуження від світу, злиття з істиною і Любов’ю.
   Просвітленість, щирість поетичного слова, відсутність гордині, скромність в оцінці власної творчості – такі домінанти поезії “Si”. Вірш перейнятий легкою печаллю: ліричний суб’єкт не зовсім задоволений самореалізацією, однак сприймає це як належно, майже безпристрасно:
           І, може, де кобза найдеться,
           Що гучно на струни озветься,
           На струни, на співи мої негучні.
           І, може, заграє та кобза вільніше,
           Ніж тихії струни мої [2, 1, 49].
  Ліричний суб’єкт вірить, що його справу продовжать інші. Їх кобза гратиме “вільніше”, їх співи “знайдуть послухання у світі пильніше”. Однак цілковитого відчуження від особистого “я” у вірші все-таки немає. Говорячи про гучну кобзу своїх послідовників, ліричний суб’єкт насамкінець додає:
            Та тільки не може вона
            Лунати від струн моїх тихих щиріше [2, 1, 49].
  І все ж почуття, якими перейнята поезія “Si”, в основному суголосні з почуттями, характерними для Нірвани.
   Отже, ієрархія ірраціональних світів, геніально представлених на художньому рівні в поезіях циклу “Сім струн”, майже ідентична фундаментальній філософській моделі Всесвіту, яку пропонує система АУС. Початки кожного вірша відповідають назвам нот гами до-мажор. У чотирьох поезіях вдалося виявити основні спектральні кольори: червоний, жовтий, синій, а також блакитний (відтінок синього). Відсутність у віршах “Re”, “Fa”, “Si” відповідно оранжевого, зеленого і фіолетового кольорів пояснюється, очевидно, тим, що ці барви не є самостійними, оскільки утворюються, коли переходять червоний колір у жовтий, жовтий у синій, синій знов у червоний.
   “Пророчу науку” Лесі Українки репрезентує не тільки цикл поезій “Сім струн”. Ця “наука” потверджена усім творчим життям видатної письменниці. Так, за рік перед відходом у вічність поетеса в листі до Л.М.Старицької-Черняхівської писала: “...я тоді тільки можу боротись (чи скоріше забувати про боротьбу) з виснаженням, високою температурою і іншими пригнітающими інтелект симптомами, коли мене попросту гальванізує якась idee fixe (нав’язлива ідея. – А.К.), якась непереможна сила. Юрба образів не дає мені спати по ночах, мучить, як нова недуга, – отоді вже приходить демон, лютіший над всі недуги, і наказує мені писати, а потім я знову лежу zusammengeklappt (пожмакана. – А.К.), як порожня торбина” [2, 12, 394]. Як ці слова української Кассандри схожі на свідчення сучасних контактантів!
  Творчий геній Лесі Українки як духовно гармонійної особистості спрямований у трансцендентне. У поезіях циклу “Сім струн”, мов у краплині води, відбилася складна ієрархія ірраціональних світів.  

Додаток

Подаємо стислий виклад системи АУС. При складанні таблиці використані такі джерела:
1. Игнатенко А.В. Как стать феноменом. – К., 1991.
2. Клименко Олександр. “Ансамбль універсальних світів” // Молодь України. – 1990. – 30 серпня, 13 вересня.


Рівень             Нота            Колір                                         Деякі характеристики
Фізичний    До     Червоний                 Тривимірний (земний) простір. Фізичне тіло людини.
Ефірний     Ре      Оранжевий               Енергетичний світ. Ефірне тіло.
Астральний    Мі    Жовтий     Матерія – гравітаційне поле Місяця. Світ почуттів. Риси:     чуттєвість, здатність до глибокого ототожнення, урочистість, артистизм.
Ментальний    Фа    Зелений        Матерія – гравітаційне поле Землі (планет Сонячної системи). Світ розуму. Риси: творче мислення; чіткість, логічність і простота викладу думок; любов до філософських і наукових знань.
Кармічний    Соль    Блакитний    Матерія – гравітаційне поле Сонця. Світ вольових зусиль. Риси: почуття обов’язку, практика входження в сон, працьовитість.
Інтуїтивний    Ля    Синій    Матерія – гравітаційне поле Галактики. Сфера надсвідомих механізмів творчості. Риси: любов до краси і гармонії, захоплення мистецтвом, вміння візуалізувати образи; поетичність, символізм мови; практика входження в сон.
Нірванічний     Сі     Фіолетовий     Матерія – гравітаційне поле Всесвіту. Світ любові. Риси: любов до всього, вміння захоплюватися світом, доброта, врівноваженість, здатність до співчуття і каяття, відсутність гордині, печаль за далеким і чудовим, щирість почуттів, медитація.

Використана література

1. Аврахов Г.Г. Художня майстерність Лесі Українки-лірика. – К., 1964. – 233 с.
2. Українка Леся. Зібрання творів: У 12 т. – К., 1975-1979.
3. Братко-Кутинський О. Як оволодіти своєю психікою // Людина і світ. – К., 1990. – №2.
4. Налимов В.В., Дрогалина Ж.А. Вероятностная модель бессознательного. Бессознательное как проявление семантической вселенной // Психологический журнал. – Москва, 1984. – №6. – С.111-122.
5. Кузнєцова І.С. Аномальні явища: Спроба систематизації // Вісник Академії наук України. – К., 1992. – №3. – С.87-92.
6. Райс Емануїл. Естетика й етика // Сучасність. – Мюнхен, 1965. – Ч.11. – С.39-61.
7. Игнатенко А.В. Как стать феноменом. – К., 1991.
8. Кузякина Н.Б. Украинская драматургия начала ХХ века. Пути обновления: На материале драм Леси Украинки. – Ленинград, 1978. – 86 с.
9. Порівняйте: “Я веселку Свою дав у хмарі, і стане вона за знак заповіту між Мною та між землею” (Буття 9, 13).
10. Симонов П.В. Неосознаваемое психическое: подсознание и сверхсознание // Природа. – 1983. – №3. – С.24-31.