укр       рус
Авторiв: 415, творiв: 44609, mp3: 334  
Архівні розділи: АВТОРИ (Персоналії) |  Дати |  Україномовний текстовий архiв |  Російськомовний текстовий архів |  Золотий поетичний фонд |  Аудiоархiв АП (укр+рос) |  Золотий аудiофонд АП |  Дискографiя АП |  Книги поетiв |  Клуби АП України |  Лiтоб'єднання України |  Лiт. газета ресурсу
пошук
вхiд для авторiв       логін:
пароль:  
Про ресурс poezia.org |  Новини редколегiї ресурсу |  Загальний архiв новин |  Новим авторам |  Редколегiя, контакти |  Потрiбно |  Подяки за допомогу та співробітництво
Пізнавальні та різноманітні корисні розділи: Аналiтика жанру |  Цікаві посилання |  Конкурси (лiтпремiї) |  Фестивалi АП та поезiї |  Літературна періодика |  Книга гостей ресурсу |  Найцiкавiшi проекти |  Афіша концертів (виступів) |  Iронiчнi картинки |  Цікавинки і новини звідусіль |  Кнопки (банери) ресурсу

Роздрукувати матерiал
Опублiковано: 2011.01.03


Мельник Віктор

ВІД «ЛІСОВОЇ ПІСНІ» ДО ЛІСОВОГО РЕКВІЄМУ





Ідеальна рецензія на поетичну книжку мала б складатися виключно з цитат, адже саме вони, а не літературознавчі інтерпретації, найповніше показують і внутрішній світ автора, і ту ментальну стихію, географічну та часову, в якій він живе. Мистецтво критика полягало б у тому, щоб якнайточніше підбирати цитати та бути між них екскурсоводом.
Такі парадоксальні розмисли виникли при читанні збірки Ігоря Павлюка «Стратосфера» («Твердиня», 2010). Із неї хочеться цитувати багато, і робити це легко, бо рядки відзначаються лаконічністю, викінченістю у формулюванні думки, але найголовніше – вони суголосні моєму власному відчуттю сьогодення.
Поетичний світ Павлюка засвідчує, що його рідна Волинь, попри модерний тиск двадцять першого століття, залишається заповідною духовною територією, а в уяві поліщуків продовжують жити персонажі давніх народних вірувань – русалки, відьми, боги язичницького пантеону. І зовсім не дивно, що ріка – це «сивий голос Стрибога», що коріння нагадує «розхристане волосся Перуна», що «Тут папороть цвіте. Пасуться вічні коні. Русалки голі родяться з води» (цикл «Полісся»), що навіть у тутешньої красуні – «зміїне лице».
Ліричний герой книжки і сам є учасником цього міфопоетичного дійства, для нього природньо «звати мавку сестрою», бачити «Духів предків десь у запічку» чи добродушно-іронічно мимохідь розказати про те, як вони із гномом «Ловили рибу, мавок лоскотали» або «з бісом цмулили ром»... Відтак уже видається закономірним, коли ліричний герой каже про самого себе: «Повертаюсь до дітей, до жінки – Мандрівний сторічний домовик».
Навіть урбаністичні пейзажі Києва, куди Павлюка привела доля, примушують його згадати «волхвів пресивих, як Сиваш».
Скажете, така собі ідилія? Аби ж то! Лесю Українку ці краї надихнули на «Лісову пісню», а от низку віршів Ігоря Павлюка за жорсткою правдивістю зображеного я назвав би «Лісовим реквіємом». Твори розповідають, що сталося з героями драматургічної класики, як мовиться, на сучасному етапі: «Вагітні від рожевощоких зайд, Поліські мавки між хрестами бродять» (в іншому місці вони, «як злидні, Стоять у корчмі під дверима»). Там же з’являється і «Лукаш худий, На все готовий за ту ж півлітру».
Все це, підсумовує поет, «Остання казка І перша правда Мертвого села», де цвинтарі вже «більші, ніж міста». Йдеться не тільки про Полісся – про всю сільську Україну, де

Нема ні клубу, ні веселих свят.
Лиш чорноротий піп фальшивим альтом
Благословляє сивих немовлят.


Місцевий люд – у глибокій апатії, тому дядьки після «ста грамів» лиш зневірено «махнули руками» на внутрішніх загарбників. Але зріє і відчайдушний бунтарський протест, у вірш приходить інший герой – хлопець «шабельно-нарваний, Щоб Дніпро запалити Або втопитися у Дніпрі».
Однак, попри оживлену міфологічну архаїку, попри приземлену «провінційну» тематику (і то лиш один із лейтмотивів – на інших ми не зупинялись), модерний образотворчий арсенал Павлюка здатний задовольнити прискіпливих знавців сучасної поезії, яких зустріне феєрверк метафор та найнесподіваніших порівнянь. Його єдиний рядок «Космос самодостатній – мов кіт» може вартувати десятка книжок середньостатистичного віршаря. Поет чудово усвідомлює таку внутрішню суперечність і розв’язує її вельми елегантно, вважаючи свої твори «модерною сповіддю язичника».



Мельник Віктор. Відближення. Із літературної критики 2000-х. – Вінниця: ФОП Рогальська І. О., 2010. – С. 89-90.



Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.


Концепцiя Микола Кротенко Програмування Tebenko.com |  IT Martynuk.com
2003-2024 © Poezia.ORG

«Поезія та авторська пісня України» — Інтернет-ресурс для тих, хто відчуває внутрішню потребу у власному духовному вдосконаленні