Василь Кузан: Радянська школа була побудована на тому, щоб виховати русскоязичного безхребетника


Закарпатський поет, автор 17 книг, багатьох віршів та пісень. Поет з чіткою громадянською позицією, прихильник
Євромайдану, та як він сам каже – Революції Гідності. Василь Кузан – про творчі плани, нову збірку та ситуацію в країні.

- Пане Василю, що для вас поезія?
Для мене особисто - це стан душі. Відчуття гостроти і краси життя неможливе без поезії. Коли пишеш сам - це можливість
поділитися з іншими тими відчуттями, які саме цієї секунди заполонили твоє серце. Коли читаєш чужу поезію - це відчути
вібрацію часу у виконанні іншої людини, яка сприймає світ не так, як ти. Читати інших для мене - це вивчати іноземну мову,
ставати на сходинку вище, удосконалювати свої відчуття, шліфувати емоції, сприймати образи, які викликають асоціації і
змушують працювати одну половину мозку, змушують працювати розум і серце.

- З чого почались ваші "стосунки" з поезією, чи пригадуєте?
Це не була любов з першого погляду. Радянська школа, а я вчився ще тоді, була побудована на тому, щоб виховати
інтернаціоналіста, тобто - людину без нації, "совіцького чоловіка", русскоязичного безхребетника - до речі, плоди цього
виховання ми пожинаємо нині на сході. Так от, програма з української літератури була побудована таким чином, що
прививала учням стійку ненависть до тої самої літератури. А от російська література подавалася набагато краще. Якщо з
української були вилучені всі неокласики, модерністи, та що там говорити - всі авторитети, яких радянська влада
порозстрілювала, то в російській літературі в школі була присутня і лірика, і вільнодумство, й інтелект. Тому я спочатку
полюбив Єсєніна і Блока, а відтак і Лесю Українку, і Василя Симоненка, і шістдесятників, і... багатьох-багатьох. Особливо
люблю сучасну українську поезію, адже вона, на моє глибоке переконання, є однією з сильніших у Європі та світі.

- Про сучасну українську. Кого читаєте, можливо, із закарпатських авторів?
Читаю багатьох. Тепер у мене на столі Віктор Виноградов "Серце камеї". Це мій друг, один із тих скромних героїв України,
без яких нація не може відбутися. Віктор живе в Ялті, в агресивному середовищі творить українську поезію. І добре творить.
Просто через ізоляцію, у якій ми всі знаходимося, про нього говорять мало. Шикарна образність, вишукана високоінтелігентна
та високоінтелектуальна мова художника - це оригінально, цікаво та яскраво. Читаю більше в Інтернеті, але і книг купую
багато, і дарують мені знайомі і незнайомі автори. Читаю Ганну Осадко, Тараса Федюка, Сергія Татчина, багатьох своїх друзів.
Особливо подобається мені Ігор Павлюк, творчість якого запримітив і лауреат Нобелівської премії Мо Янь. Уже дві книги Ігоря
у перекладах вийшли у Лондоні, він єдиний з українців отримав премію англійського ПЕН-клубу. Дві міжнародні премії
отримала Леся Мудрак. У нає є тільки та проблема, що нас ще мало перекладають. Щодо закарпатської поезії, то читаю
Оксану Луцишину, Тетяну Ліхтей - не хочу когось образити, але читаю книги всіх авторів, що видаються. Інше питання - що
мені подобається. А подобається останнім часом найбільше поезія Маріанни Шутко. Такому стрімкому входженню в
літературу можна по-доброму позаздрити. Маріанна за два роки видала три книги, отримала премію "Дебют", зайняла високу
сходинку у всеукраїнському рейтингу "Книжка року" та перемогла у конкурсі Краща поетична книга на книжковому
фестивалі. Її книга "Стенокардія" дає читачеві не тільки поетичну, але і естетичну насолоду, саме так і мали б видаватися
книги лірики. А ще у книзі є цікаві знахідки і родзинки, які змушують читача дивуватися та радіти.

- Як вважаєте, чи розвивається література на Закарпатті?
Можливо, літературний процес у нас не настільки організований, як нам би хотілося, але література не може не
розвиватися. Оскільки ми всі працюємо, удосконалюємося і розвиваємося. Ми видаємо книги, публікуємося у різних виданнях,
організовуємо презентації, виступи, зустрічі з читачами, їздимо в інші регіони, пишемо врешті-решт. Література - це сукупний
продукт нашої праці. Але я це сказав про поезію.
У нас є ще і проза, яка так само розвивається. Два лауреати Шевченківської премії за останні роки - це теж показник розвитку
нашої літератури. Своєрідний феномен, так би мовити, якщо не бути надміру скромним.

- Чи відвідуєте різні літературні фестивалі та чи берете в них участь, як в Закарпатті, так і за його межами?
Від цього маю не тільки задоволення, але і зиск певний. На фестивалях, творчих зустрічах, різних акціях маю можливість ще і
продати книги, тому використовую кожну нагоду. Нещодавно був у Франківську, перед тим були: Стрий, Миколаїв, Харків,
Львів, Київ, Кіровоград... На Закарпатті літературних фестивалів... "Березневі коти"... та і то не чисто літературний... Але ми
маємо обласну бібліотеку, яка кожного четверга щось проводить. Таким чином письменники, особливо молоді, не
відчувають відсутності уваги до себе - така собі компенсація. На багатьох подібних акціях я був, не дивлячись на те, що живу
за сотню з лишнім кілометрів від Ужгорода. До речі, Мукачівська бібліотека теж проводить цікаві зустрічі - нещодавно була
зустріч з Мирославом Дочинцем. Перед тим був я і у вас.

- Зовсім нещодавно ви видали нову поетичну збірку. Можливо, розкажете про неї?
Вона ще свіжа, хоча мала вийти ще до мого 50-річчя. "Все по 14 копійок, або Сонетний двір" - це вибрані сонети, які я
написав протягом творчого життя, а це майже 30 років. Перший відгук на книгу вже з’явився - його написав Василь Шкіря,
опубліковано на кількох сайтах, зокрема на "Буквоїді". Книжка мені дорога і тому, що моя, і тому, що "Карпати" її гарно
видали, і тому, що вийшла за підтримки держави - по програмі обласної ради, і тому, що найсвіжіша. А ще... В Україні дуже
мало поетів, хто має окрему книгу сонетів. У моїй їх понад 200, хоча кількість у літературі нічого не значить, але...

- Як автор кількох книг, скажіть, чи важко воно – видати книгу в Україні?
Написати легше, ніж видати. Про прозу я не кажу. Прозу видавництва беруться видавати і продавати. А поезія ніколи не була
прибутковою - її мусить підтримувати держава. Чи меценати. На щастя, такі у нас є. У області активно підтримує поетів Віктор
Балога, за що йому респект і уважуха, щира подяка від авторів та читачів. Якби не він - багато книг не побачило б світ.
Принаймні тепер. Можливо часи зміняться, але уявіть собі як то автору чекати... А з іншого боку - книгу видати дуже легко.
Якщо маєш гроші - видавай, що хочеш. Тут про талант не говориться - видавництвам теж треба жити. Але, як виявляється,
гроші у нас мають досить таки багато людей. Тому видається у світ багато сміття, яке активні особи, які навчилися римувати,
видають за поезію. І продають це. І впливають на формування поганого смаку у наших дітей. Єдине, що радує - діти у нас
розумні. Вони вміють дуже швидко розбиратися, вчитися і знаходити зерно істини.

- А як ставитесь до різних літературних конкурсів, де «призом за перемогу» є видана книга?
Чим більше конкурсів - тим краще. Головне, щоб у журі були люди, яким можна довіряти.

- В творчості багатьох сучасних українських поетів відображались криваві події Євромайдану та ситуації на Сході України. Чи
вплинуло це на вашу творчість?
У моїй творчості багато таких віршів. Я сам учасник Майдану, дуже близько до серця сприйняв ідеї Революції Гідності. І
взагалі, поет - це вічний революціонер і опозиціонер. Про війну проти російського окупанта теж багато пишу. Боляче і
страшно, коли гинуть кращі сини нації, а ми нічого не можемо зробити. Бо попередня зрадницька влада  ПР та підху*йла
януковича знищила армію, розікрала бюджет і довела багатющу державу до межі жебрацтва. Інформаційна війна нами теж
програна. Але це лише на цьому етапі. Ми мужніємо, вчимося перемагати, стаємо національно-свідомими і таки
переможемо. Хочеться, звичайно, щоб це було якнайшвидше.

- Вже було видано кілька антологій так званої «революційної» поезії. Чи не пропонували вам опублікувати в них ваші вірші?
Вийшли на сьогоднішній день три антології. Мої вірші є у кожній.

- Що ж, дякую вам за гарну розмову, натхнення вам.
Ольга Беца для Мукачево.net
Оскільки в розмові не раз згадувалися, так звані, революційні та громадянські вірші автори, себто твори, які були написані під
час революції і теперішньої війни – пропонуємо вашій увазі один з них:

Орда

Російсько-чеченська орда,
Фашистсько-московська навала.
Це спроба убити Майдан,
Це сила, що дух убивала,
Цвіт нації гнала в Сибір
І військо топила у ріках…
Статистикою – на папір
Мільйони. Життя чоловіка –
Ніщо для машини убивств
Комуно-совіцьких тиранів.
І цар так, і Сталін робив,
Учив так диктатор Ульянов.
Земля ця уся у крові,
Тут душі загиблих, як маки
Цвітуть… Пацани дворові
Не знають як ставили ставки
На голод і на Колиму,
На смерть ненароджених навіть,
На чорну народів тюрму,
На постріли в душу і пам’ять…
Ми знаємо. Наша війна
Священна, свята, справедлива.
Це наша одвічна земля,
Тут мати, від розпачу сива,
Молилась за сина й за мир
І Господа-Бога просила
Спасіння і правди, бо ми
Єдині, і в тім наша сила.
Бо ми не загарбники, не
Йдемо до сусідської хати…
Ось літо любов’ю війне
І будемо ми раювати.
І згине ця чорна орда,
Бо дух наш її переможе,
Бо віра і куля тверда!
Спаси нас, усміхнений Боже.

01.06.14