укр       рус
Авторiв: 415, творiв: 44614, mp3: 334  
Архівні розділи: АВТОРИ (Персоналії) |  Дати |  Україномовний текстовий архiв |  Російськомовний текстовий архів |  Золотий поетичний фонд |  Аудiоархiв АП (укр+рос) |  Золотий аудiофонд АП |  Дискографiя АП |  Книги поетiв |  Клуби АП України |  Лiтоб'єднання України |  Лiт. газета ресурсу
пошук
вхiд для авторiв       логін:
пароль:  
Про ресурс poezia.org |  Новини редколегiї ресурсу |  Загальний архiв новин |  Новим авторам |  Редколегiя, контакти |  Потрiбно |  Подяки за допомогу та співробітництво
Пізнавальні та різноманітні корисні розділи: Аналiтика жанру |  Цікаві посилання |  Конкурси (лiтпремiї) |  Фестивалi АП та поезiї |  Літературна періодика |  Книга гостей ресурсу |  Найцiкавiшi проекти |  Афіша концертів (виступів) |  Iронiчнi картинки |  Цікавинки і новини звідусіль |  Кнопки (банери) ресурсу

Роздрукувати матерiал
Опублiковано: 2014.11.16


Маріанна Шутко

"Кузанівка"




Хтось порівнює Василя Кузана з романтичним Арамісом. Ще для когось він є безтурботним і веселим Челентано. Насправді
Василь Кузан є самим собою, а завдяки витонченому еротизму у віршах, його вже встигли охрестити Кузановою. Натомість
Володимир Шовкошитний жартома говорить про нього, що наш закарпатський поет із Довгого налагоджує демографічну
ситуацію в Україні. Як добре, що пан Василь має гарне почуття гумору, сам уміє файно фіглювати та й пише таку напрочуд
ніжну лірику, повз яку не пройдеш, не перечепившись поглядом, розумом, серцем, душею.
Вірші Василя Кузана дихають чистим гірським повітрям, але, на жаль, їм відомий і міським смог. Його лірика – вільна і
водночас затиснута у чорний квадрат вікна. Їм, як і людям, притаманно відчувати протяги вокзалів. Бути водою –
перевтілюватися в дощову хмару, перетворюватися на озлоблений град. Зрештою, грати соло на віолончелі або ж слухати
непотворну мелодію, яка бринить на струнах гітари літа. Закохуватися. Кохати.   Розчаровуватися. І знову… закохуватися. Бо
такий цикл природи. Бо такий цикл людської/чоловічої природи. Бо за любов не судять.
А ще: його поезія – це еліксир молодості. Чомусь мені хочеться читати її вранці в осінній альтанці на березі бурхливого Ужа
біля підніжжя гори, що веде до Невицького замку. Й обов’язково з кавою, яка мусить бути з корицею у філігранній витонченій
порцеляновій філіжанці. І пити його лірику треба пити маленькими ковточками, наче дорогу і вишукану (перепрошую за
тавтологію) каву, відриваючи погляд і душу від віршів лише для того, аби перевести подих, глянути на листопадову річку
лише для того, аби переосмислити прочитане. Відчути той неповторний настрій вірша і настрій автора в якому він перебував
під час написання. Уявляти, співпереживати, заздрити його ліричним героям, бо тільки в поезії живе справжнє кохання. І
потім – плекати в душі мрію про нього, справжнього чоловіка, котрий уміє щиро кохати одну жінку, як кузанівський ліричний
герой. А чи щасливий Василь Кузан? Хотілося б вірити, що так. Хоча чомусь побутує думка, що поет має бути завжди
нещасний, постійно перебувати у пригніченому стані.Дуже люблю творчість цього Поета. Спробую пояснити: чому? Бо вона
поєднує в собі і Космос почуттів людини, і безодню неба-чоловіка, і безодню землі-жінки. Тексти – дводонні, багатопланові,
рельєфні, ніби скелі, філігранні, як діаманти. Хотіла б відзначити їхню різнонастроєвість, але настрій завжди цілющий. Чи
осінній – із присмаком аличі, айви, яблук. Літній – із запахом польових волошок та сухого сіна. Зимовий – Різдва. Та ось
весна у Василя Кузана – особлива. Як тут не згадати один з моїх улюблених його віршів “Під ключем до вирію зустрілися”, у
якому є наступні сповідальні рядки: “Серце повернуло вже до осені, А в душі купається весна”. Людина молода доти, поки
кохає, вміє любити, пробачати. Поети – не виняток. І вони душею ніколи не старіють допоки уміють любити і кохати, радіти
життю, насолоджуватися дощовою погодою і не втрачають віри у надію і любов. Василь Кузан якраз таким і є.
Пригадую нашу розмову з ним, у якій він зауважив таку річ: «Мої шанувальниці часто ототожнюють мене з моїм «двійником» у
віршах. Відтак, відбувається конфлікт між автором та читачем.»
Між нами, дівчатами: для багатьох нас пан Кузан давно уже кумир. Чимало з нас мріють, аби поет саме нам присвячував свої,
особливо еротичні твори. Але не буду відкривати таємницю: як насправді пишеться поезія. Адже ця таїна належить виключно
Господу. Та й сам поет ніколи не погодиться впустити стороннє людське око у свою майстерню-келію. Каже, що там літають
дивовижної краси птахи, котрим часто життєві обставини обрубують крила. Мені ж бо хочеться цілувати кожну його книгу,
кожен його вірш і не тільки в букви, як того просить сам поет в одному з віршів “Цілуй мене у кожну букву”, але й між
рядками, де можна прочитати недомовлене, недосказане, але молитовно- печальне і навіть містичне. Чи не тому кожна книга
Василя Кузана для мене – як сніг і полум’я. Одна – опікає. Друга – прохолоджує.
“Космос у долонях серцях” , не дивлячись на пафосну назву, насправді переповнена ліричною поезією із вкрапленням
філософської лірики. Власне в цій збірці знаходжу вірш “Поети вмирають рано”, який увійшов у золотий фонд поезії.
Насправді ця книга у мене асоціюється ні не з Космосом, (хоч дизайн налаштовує на таку асоціативну паралель), а з дорогим і
вишуканим вином, від одного букету якого п’янієш. Ці вірші воістину треба дегустувати – інакше є загроза закохатися у їхнього
творця.
“Верлібрідо” – сексуально-небезпечна книга. Бо це – поетова віагра для жінок. В ній зібрані верлібри про любов, про яку
Василь Кузан говорить щиро, відверто, мовляв, вона, буває, розчаровує його і, що він теж розчаровує кохану дружину. Ця
книга нагадує мені … хмарочос, де вікна освітлюють ніч. І в кожному вікні кипить-вирує життя, тільки фіраночки у кожному
мають різний колір: жовтий, червоний, бузковий, сірий, білий, зелений і навіть чорний.
“Ваба” – наразі одна з найкращих книг пана Кузана. З нею, зізнаюся, зраджувала своєму чоловікові, адже ховала збірку під
подушку. Василь Кузан винайшов свій парфум, бо кожен вірш у цій збірці пахне орхідеєю, трояндою чи пролісками кохання.
Виявляється, що його вірші можна не тільки читати-перечитувати, пити-дегустувати, але ще й нюшити, одягатися в них, як у
давні вишукані бальні сукні. Тут поезія окрилено-летюча і прозора, наче органза і найголовніше – після прочитання “Ваби”, я
влаштувала собі шопінг та екскурсію парфумерними магазинами. Аж раптом на Корзо зустріла і самого пана Поета, який…
зробив собі “Пірсинг”. Де саме? Хай це залишається таємницею. Японські хоку про українські реалії – досить цікаве явище,
якщо не ноу-хау від Василя Кузана. Втім, зізнаюся, йому вдалося здивувати мене своїм “Пірсингом”. Але це вже зовсім інший
“роман”. І про нього я обов’язково напишу казку.
Василь Кузан. Втомоповінь або Хронічна втома
Наступна книга – ще зовсім свіжа чи то “юна”. Ще сторінки пахнуть фарбою, але автор встиг уже презентувати її на форумі
видавців у Львові та у рідній Іршаві. На черзі – Ужгород та Мукачево. “Втомоповінь” – неологізм Василя Кузана. Але книга має
ще одну назву: “Хронічна втома”. Зрозуміла, що це – “моцна довжанська самогонка” яскраво-червоного кольору, настояна чи
на шипшині, чи на калині. З першої чарки не зрозумієш. Треба випити ще і ще. Нарешті пан Василь взявся за самогоноваріння і
створив свій бренд під неофіційною назвою “Кузанівка”. Книга – як зимова погода в Україні: на півночі – снігопади, на сході –
тріщить мороз, на півдні – дощить, а в нас, на Закарпатті, – тепло. Плюсова температура сніг перетворює в болото, у якому
губляєш любов, віру, ключі, гаманець, родину, себе, народ-націю. Лейтмотив “Хронічної втоми” від першої і до останньої
сторінки – це втрата і страчення. Ні, автор не скаржиться на життя. Хоч багато хто саме так і сприймає “Втомоповінь”. Ця
книга дуже відверта. Хоч Василю Кузану не звикати до оголеності душі ні своєї, ні його ліричних героів. Він говорить уголос
про те, про що, зазвичай, чоловіки соромляться зізнатися навіть самим собі перед дзеркалом. Кажуть, що справжні чоловіки
не плачуть. Та чи вміють плакати поети? У їхніх, у поетових сльозах нічого поганого нема, бо це – сльози серця. Бо серце
плаче кров’ю – не водою. Тому вірші – втомоповеневі, гіркі й терпкі на смак, залишають опіки, бо правда життя –
суїцидальна. Книга зіткана з філософської лірики. Тому обов’язково “спробуйте” цей “унікальний самогон” і закусіть його
чорним хлібом із салом. В ній мало еротики, зате забагато інтимного. Поет ніби пише про самого себе, а насправді – про всіх
нас – українців. Бо всі ми – голота. Бо ми всі – герої. І нехай ці вірші пливуть океаном білими кораблями-каліками, білими
кораблями безнадії, білими кораблями без капітанів у пошуках нової землі і щастя, якого так бракує автору, і його ліричному
герою, і нам – його читачам.

Маріанна Шутко,
Ужгород



Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.


Концепцiя Микола Кротенко Програмування Tebenko.com |  IT Martynuk.com
2003-2024 © Poezia.ORG

«Поезія та авторська пісня України» — Інтернет-ресурс для тих, хто відчуває внутрішню потребу у власному духовному вдосконаленні