Це – не містифікація. Це – справді вірші малого хлопчика. Поета свого світу. Дитячого. Але й нашого – дорослого. У Володі (називати його Володимиром якось незручно) – талант від Бога.
Дитяча безпосередність у поєднанні з неусвідомленою технікою звучить природно й органічно. Жодної силуваності, ніякої натягнутості. Не перестаєш гадати: звідки в нього таке відчуття ритму, свіжість образів, залюблене оживлення пір року і роздавання мови людської пташкам і тваринкам?
Його око не обмежене досвідом. Серце не обтяжене дорослими проблемами. Але його душа бачить високо, глибоко і детально. Не на свій вік і зріст.
У віршах Володі затишно і тепло. І якось – дивно. І це чудово. Бо коли поет уміє дивувати – він справжній.


Петро Коробчук, поет (м. Луцьк)