укр       рус
Авторiв: 415, творiв: 44608, mp3: 334  
Архівні розділи: АВТОРИ (Персоналії) |  Дати |  Україномовний текстовий архiв |  Російськомовний текстовий архів |  Золотий поетичний фонд |  Аудiоархiв АП (укр+рос) |  Золотий аудiофонд АП |  Дискографiя АП |  Книги поетiв |  Клуби АП України |  Лiтоб'єднання України |  Лiт. газета ресурсу
пошук
вхiд для авторiв       логін:
пароль:  
Про ресурс poezia.org |  Новини редколегiї ресурсу |  Загальний архiв новин |  Новим авторам |  Редколегiя, контакти |  Потрiбно |  Подяки за допомогу та співробітництво
Пізнавальні та різноманітні корисні розділи: Аналiтика жанру |  Цікаві посилання |  Конкурси (лiтпремiї) |  Фестивалi АП та поезiї |  Літературна періодика |  Книга гостей ресурсу |  Найцiкавiшi проекти |  Афіша концертів (виступів) |  Iронiчнi картинки |  Цікавинки і новини звідусіль |  Кнопки (банери) ресурсу

Роздрукувати матерiал
Опублiковано: 2017.03.09


Ігор Павлюк

НАТАЛЯ СИДОРЕНКО З РОДУ ШУДРЯ: ЧАРІВНА ЧАСТИНА ЗАГАЛЬНОНАЦІОНАЛЬНОГО АРИСТОКРАТИЧНОГО ПРОСТОРУ





З Наталею Миколаївною Сидоренко випадково (?..) познайомився у Львові, на пресознавчій конференції.
На таких мудрих чарівливо-чорнобрових жінок мимоволі звертаєш увагу, маючи ще й інстинктивно-інтуїтивну симпатію до людей із питомо українськими іменами та східноукраїнськими прізвищами.
У молодому, але вже поважному педагогу-науковцю, Наталії Миколаївні, вгадувалася негордовита гідність творчої людини, за якою стоїть якась глибока традиція і та природно-вихована простота у спілкуванні, у жестах, яку усі народи в усі часи називають аристократизмом.
І лише Наталина усмішка як реакція на маленькі і глобальні дива цього світу видавала уважному до психологічних деталей співрозмовнику Її щиру, здорову, по-дівочому здорову душу, ледь завуальовану взятим на себе добровільно відповідальним дорослим, професорським!, смутком-знанням.
Наталя Миколаївна запропонувала надіслати статтю до наукового збірника Інституту журналістики, на що я радо відгукнувся, адже нас поєднувала професійна любов до історії української журналістики. Пізніше, через рік, порадила захистити докторську як автору кількох монографій з історії та теорії соціальної комунікації. Я довго думав... адже відчував себе насамперед поетом.
А далі мої стосунки з професором Наталією Миколаївною Сидоренко – підтвердження житейської психологічно-філософської максими: у людей, яких «нормальні люде» називають творчими, брати по духу (побратими по перу, вчителі, друзі) відіграють важливішу роль у їх житті, ніж брати по крові (родичі).
Рано зоставивши мене без батьків, безпристрасна доля дарувала мені зустрічі з Людьми, які духовно-батьківською підтримкою не лише рятували мене від фізичного небуття, а духовно підтримували мене настільки, що завдяки їм я бачив світло не лише в кінці тунелю, а й сам починав випромінювати тепле світло.
Такими, невипадково-доленосними, стали мої спілкування з Володимиром Йосиповичем Здоровегою, Ларисою Іванівною Крушельницькою, Миколою Григоровичем Жулинським, Миколою Степановичем Вінграновським, Борисом Іллічем Олійником, Ліною Василівною Костенко, Павлом Архиповичем Загребельним... Миколою Архиповичем Шудрьою, який підійшов до мене після мого прямого ефіру на радіо «Культура», що на Хрещатику, 26 із приємними серцю кожного поета компліментами. Він, виявилося, чекав тут своєї черги на запис.
Через кілька хвилин мені здалося, що знаю цю шляхетну, добру, надзвичайно ерудовану і надзвичайно легку у спілкуванні людину, завжди. А після того, як нас поєднав (випливло зі спонтанної розмови) рано загиблий у тридцятих роках поет Антін Павлюк (мій родич), спадщину якого досліджує і готує до друку Микола Архипович, я став неодноразовим гостем відомого прозаїка, літературознавця, кінодраматурга, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка у його невеличкій скромній квартирі на вулиці Жулянській у Києві.
За вином і чаєм захоплено і з доброю любов’ю «промивали кістки» чи не всій вітчизняній літературі, благо таких, як Микола Архипович називають живими енциклопедіями. Він – активний учасник літературних процесів – полтавчанин, однокурсник Бориса Ілліча Олійника, який всіма силами допомагає мені зостатися у Києві, – запитав мене якось після читання моїх віршів уголос:
– А Ви зараз над якою науковою темою працюєте?..
– Над трьома монографіями одночасно: дві літературознавчі і одна з історії преси Волині...
– Докторську захищати не збираєтесь?
– Та я ж поет...
– Кандидатську ж захистив і монографії вмієте писати. Читав...
– Так це я з любові до літератури і до Волині, пресу якої десять років досліджував у архівах. А при захисті багато формальностей, яких не люблю.
– От і будете поетом-доктором, адже докторів-поетів у нас вистачає...
– Не брався б я, Миколо Архиповичу, за ніякий захист, якби не переконала мене і не надихнула на такий подвиг завкафедри Інституту журналістики Київського університету Наталя Сидоренко! Ця мудра і наполеглива жінка вже кілька разів телефонувала мені – і таки розворушила взятися «автора двох доньок і чотирьох монографій» до захисту.
Після доволі затяжної паузи Микола Архипович засміявся своїм характерним сміхом із якимось мудро-дитинним тембром:
– Наталя?!. Сидоренко?!. Так це ж моя донька!..

Тепер уже довгу паузу тримав я...

Ця детективна історія не могла бути для мене не доленосною.
І це мене остаточно переконало у доцільності моєї роботи над дисертацією під консультанством Наталі Миколаївни Сидоренко – доньки доброго і великого Шудрі, автора книги про Олександра Довженка «Геній найщирішої проби», перекладів українською мовою творів Ж. Верна, І. Пташникова, І. Нерадова, Дж. Казанову, Я. Гашека за чиїми творами знято понад 120 документальних стрічок...
Так Наталка у нас – генетична Полтавка! Професор Наталка-Полтавка! – вигукнув я, і повага до цієї родини, яка не так давно пережила відхід на Той світ Наталиної мами (також відомого науковця...), трансформувалася мені у поважну любов.
Переді мною об’ємно постала родина істинних аристократів – справжніх земляків легендарної Марусі Чурай, Гоголя...
Нещодавно в розмові з моїм другом із міста Суми, чудовим поетом і класним журналістом Олександром Вертілем випадково (?..) виявилося, що він – однокурсник Наталі Шудрі. Говорив про Неї найкращі, найсвітліші слова. Мені було дуже приємно...
Отож, я по-людськи вдячний натхненнику мого захисту докторської дисертації – Наталі (звертаюся до Неї по-імені, але на Ви), яка, добра і сильна, красива і професійно принципова ненав’язливо-переконливо змусила мене повірити в себе на порозі глибоких розчарувань у державі й деяких людях, які нині прийшли чиновниками у божественно-гуманітарну сферу.
Ще раз і ще раз перечитую монографічні дослідження Н. М. Сидоренко «Національно-духовне самоствердження», «Українська періодика в Італії»... Її численні статті, ВАКівські збірники під редагуванням Наталі Сидоренко, у школі історії української журналістики якої я semper tiro.
Козацько-аристократичні гени таких Жінок як Наталя Миколаївна Сидоренко – не лише берегині домашнього вогнища, але й захисники від внутрішнього та зовнішнього ворога всього духовно-фізичного простору нашого Роду-народу.
А ще у Наталі ростуть подібні на Неї чарівні доньки – Оксана і Ярослава, які носять дідусеві Миколі Архиповичу полтавські галушки власної випічки – історично смачні і модерно корисні.
Творчо-натхненна, а тому вічно молода мама, донька, професор Наталя Миколаївна Сидоренко стримано усміхається і з напускною серйозністю научає...
А я вдячний долі, що маю не лише високопрофесійного порадника-консультанта, але й ненав’язливого вчителя людяності й аристократизму.
Тому один із написаних останнім часом віршів присвячую Їй:

ВЕСНА-2009

Нова весна.
Солоне світло крові.
Старі сніги злим цвітом занесе.
Я прочитаю епоси Дніпрові
І лірику солом’яних осель.

Далеке Сонце скрикне над горою.
Мов діти в масках,
Квіти підростуть.
Торішній лист за хитрою водою
Майне туди,
Де наші душі ждуть.

Ми будем знов надіятись на краще
І плакати в порожні гнізда крил,
Допоки в ями, як у вовчі пащі,
Впадем, щоби злетіти догори...


Ігор Павлюк, поет, науковець.




Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.


Концепцiя Микола Кротенко Програмування Tebenko.com |  IT Martynuk.com
2003-2024 © Poezia.ORG

«Поезія та авторська пісня України» — Інтернет-ресурс для тих, хто відчуває внутрішню потребу у власному духовному вдосконаленні