Культурна багатоманітність сучасного світу як світу інформаційної цивілізації формується завдяки взаємодії численних оригінальних культур, що складалися на засадах різних релігійно-етнічних цінностей і виробляли оригінальні типи картин світу. Множинність культур різних епох і регіонів, відносність їх типології й безкінечну кількість породжених ними смислів культурологічна думка людства уклала у полюси “Схід – Захід”. Чи існує ця опозиція як дещо, закорінене в самому бутті культури, чи це тільки мисленнєва умовність?  Як знайти порозуміння між цими двома топосами гігантського світового масиву? “Точкою дотику”  численних культур Сходу і Заходу, яка дозволяє порівнювати їх між собою за певним спільним критерієм є універсалії – базові загальнолюдські смисли, які складають “вічні” питання людства. Що таке Світ? Що таке Час? Як обійняти Простір? Що є Добро? Чи існує Бог (Дух, Душа)? Якщо так, то який Він? Що таке Свобода? У чому таємниця Любові? Яким є призначення Чоловіка і Жінки? Ці та інші питання є найбільш загальними і водночас найбільш болючими, вічними, дискусійними, оскільки не передбачають однозначної відповіді. Саме тому І. Гете назвав їх “проклятими”, а        А.Ейнштейн і В. Біблер – “дитячими”, натякаючи на те, що лише в дитинстві людина з щирою безпосередністю може ці запитання ставити. Потім ця здатність поступово послаблюється під тиском розвитку логічного мислення, здорового глузду чи життєвої практики. Тим не менш ці питання завжди і всюди турбували релігійних лідерів, митців, філософів і вчених – еліту культури, яка творила і визначала її самосвідомість. Відтак, завдяки світоглядній рефлексії кожна культура давала свою, неповторну відповідь на останні питання буття.
Мабуть, що “прокляті” питання можна назвати ще екзистенційними – такими, що торкаються глибинних (онтологічних) основ людського існування (екзистенції). Тому спільним “невимовленим” підтекстом цих та інших питань, їх спільним “знаменником”, є антропологічна проблема: проблема людини, кінцевої мети і сенсу її буття. Сьогодні ми спробуємо розглянути антропологічну проблематику різних культур Сходу і Заходу, “герої” яких вступатимуть у діалог-суперечку про те, що таке людина і якою вони бачать мету і зміст її існування.
Ми живемо в суспільстві інформації, в суспільстві знань, в еру глобальної людської імперії. У духовному вимірі процес глобалізації та взаємопроникнення культур становить один із виявів соціокультурної ситуації постмодерну. Постмодерн – епоха постсучасності, яка триває від ІІ половини ХХ століття й донині, – в особі своїх кращих представників усвідомлює себе як кризову, критичну, перехідну ( а за світовідчуттям – подекуди екзальтовано есхатологічну) добу існування людства, певне “Велике напередодні”, якому належить сформувати новий тип особистості, адаптованої до життя у світі динамічних полікультурних зв’язків. Людина епохи постмодерну – це величезний котел релятивації ідолів та ідеалів усіх попередніх епох: вона намагається “перетравити” розмаїття накопичених людством цінностей і смислів. Особистість постмодерну існує у постійній напрузі, створеній культурним прикордонням. Вона здійснюється як неповторна індивідуальність лише на межі з чужою культурою, лише під пильним наглядом “Іншого” – чужинця Заходу для людини Сходу, чужинця Сходу для людини Заходу. У ролі чужинця постають ісламський фундаменталіст і офіцер НАТО, колишній вояк ОУН УПА і ветеран Великої Вітчизняної війни, кришнаїт і неоязичник, “помаранчевий“ і “синій“, православний для католика і католик для православного, “свої” як “чужі” і “чужі” як “свої”... Різні, часом протилежні, ціннісно-смислові спектри, сформовані на грунті різних релігій, національних і соціальних міфів, ідеологій завдяки інформатизації та масовим міграційним рухам опиняються у безпосередній близькості одне від одного і змагаються за духовну першість. Але людина (культура) не може довго жити у розколотому стані (і проблема українського Сходу і Заходу, поспіль відлита у політичний ярлик “Львів – Донбас”, яскравий тому приклад), їй необхідна певна загальна міра, критерій,         “Суддя” – “Третій”, який допоможе перетворити конфлікт на діалог, відмінності й протистояння – на згоду і порядок, – так, що при цьому не постраждає самобутність кожного із суб’єктів взаємодії.  
Світоглядне поєднання установок на єдність і багатоманітність забезпечується через опору на загальнолюдські смисли-універсалії, які кладуться в основу діалогічної системи цінностей ХХІ ст. У її координатах формується принципово новий антропологічний ідеал – людини толерантної, людини діалогічної, “людини культури” (В.Біблер), “громадянина світу” у кращому розумінні слів “толерантність” й “космополітизм”. Це людина, яка, зберігаючи фундаменталістське тяжіння до етнокультурних коренів, водночас володіє здатністю долати хронологічні і географічні кордони завдяки своєму безперервному відкритому зверненню до багатоголосся культурної Ойкумени (в інтерпретації феміністки                       Р.Брайдотті, кочовик – “номад”; за словами сучасного українського поета           І.Павлюка, “летючий корінь”).
Діалогізм свідомості знаходить своє вираження у процесі співставлення “своїх” і “чужих”, пізнанні “чужого”, співпереживанні “чужому”, “зануренні” в “чужого” з метою перетворення його на “Іншого” – не ворога, а друга, хай незбагненного, але принадного, несхожість і своєрідність якого вимагають терпимості і поваги (толерантності). Вироблення толерантності – складний тривалий процес, у здійсненні якого провідну роль відіграє “Третій”. Це означає, що виховання терпимості спирається на усвідомлення певного загального критерію порівняння, певної спільної основи спілкування і водночас його кінцевої мети, втіленій у загальнолюдських цінностях Істини, Добра, Краси. Квінтесенцією істинного, прекрасного і доброго є Людина як ціннісна вершина універсальної етики.
Отже, давайте спробуємо подивитися на людину “очима” різних культур, щоб навчитися розуміти одне одного. Послухаємо розмови їхніх героїв про головне. Будьмо учасниками діалогів століть – культурно-історичної драми, що триває на сцені часопростору вічно...

Герой культури Стародавнього Єгипту: Що є людина у цьому світі, створеному богами? Не більше, ніж їх терпеливий Раб, покликаний виконувати волю своїх господарів. Земне життя людини – лише мить, на зміну якій приходить розкішна насолода Вічності. Але, щоб вкусити цієї насолоди, потрібно виконати Обов’язок життя. Давай хліба голодному,     води – спраглому; перевози своїм човном того, хто не має його; рости дітей, щоб було кому здійснити над тобою поховальний обряд. Адже кінцева мета  життя – Смерть, а похорон – то головне життєве свято. Слідкуй за Порядком. Порядок – гарант Вічності. Слідкуй за дотримання порядку у похованні. Кожного дня будуй собі гробницю, щохвилини думай про щастя смерті і дотримуйся, дотримуйся Канону, бо він є воля богів, запорука твого щастя.

Репліка героя культури Месопотамії: Хіба ти не знаєш, що ніхто звідти не повертався? Ти кажеш, що людське життя – мить. Так, мить, то ж насолоджуйся цією миттю!

Герой культури Стародавнього Єгипту: Навіщо? Щоб порушити Порядок і дати поштовх хаосу? Так можна зруйнувати світ і викликати велике лихо.

Герой культури Месопотамії: Що є людина у цьому мінливому світі? Мінлива мить – її життя, яке закінчується смертю. Тож, живи на землі, поки живеться, і насолоджуйся земним! Народжуй дитя, обіймай подруг, кохай жриць богинь кохання – і станеш сильним і плодючим, як сама земля.

Герой культури Стародавньої Греції: Слухаю ваші розмови і не розумію, як можна жити лише насолодою, чи лише смертю. Цим ви тільки збіднюєте своє існування. Адже його мета – це щастя, якого можна досягнути на ховаючись від себе у розвагах чи аскезі, а лише в собі. Пізнай себе! Ти відкриєш у собі цілий світ, космос, гармонію, моральність. Бо що є людина у цьому світі, де люди і боги живуть поруч, як в обжитій оселі? Мікрокосм, який несе у собі макрокосм. І живе людина не у пустелі, а у своїй батьківщині, точніше, у своєму місті, полісі, яке теж є свого роду мікрокосм. Хто така людина? Вона – громадянин полісу. Її завдання – служити полісу, в якому вона може вільно і невимушено розвивати свою особистість. Слідкуй за витонченістю. Не забувай, що мірою всіх речей є гармонія, слідкуй за гармонією душі і тіла. Будь однаково красивим і розумним. Займайся філософією у залі для гімнастики. Пий вино під час релігійного таїнства. Не переобтяжуйся практичними турботами: для цього існують раби. Пам’ятай, ти – еллін, ти – атлет, ти – громадянин. Будь гідним такого звання!

Репліка герою культури Стародавнього Риму: Любі елліни! Хіба не своєю нетверезістю, хіба не своєю замріяністю і непрактичністю, хіба не своєю відірваністю від життя ви, освічені і витончені, дали себе завоювати нам, грубим і прагматичним?

Герой культури Стародавньої Греції: “Правильну” ж ви людину створили, неосвічені римляни, якщо навіть покрали у нас усі головні галузі гуманітаристики – вчення про людину – насамперед літературу і релігію.

Герой культури Стародавнього Риму: Що важливо і корисно для людини у цьому світі? Жити і поширювати життя. Жити, щоб відстоювати свою честь. Жити з вигодою і насолодою для себе, не забуваючи при цьому про свою гідність. Честь людини – це воїнська доблесть. Будьте патріотами: не крихітного містечка, а своєї Держави. Людина – це держава. Держава робить маленьку людину прославленим бійцем за свою Вітчизну. Воюй і поширюй кордони Імперії від Заходу до Сходу і станеш великим і сильним. І тебе боятиметься увесь світ.

Герой середньовічної культури: Римляни! Браття! Воїни! Якщо ви такі великі і сильні, чому дали себе скорити одній маленькій Людині з Галілеї, вашому провінціалу, який був меншим за усіх і тому став найбільшим? Чи знаєте ви, що Істина вища за Силу і зовсім не тотожна їй. Правда за Добром і Любов’ю. Любіть одне одного, як заповідав нам Господь Бог. Бо що є людина у цьому створеному Богом світі? Вертикаль, де один вектор спрямований вниз, до гріха, а інший – уверх, до Бога. Погляньте на готичний шпиль! Ось мета нашого існування. Прагнути уверх до Бога, себто – у глибини власної душі. Людина – це душа. Тамуй поклики тіла, віддайся аскезі. Але не слухай єгиптянина, до раю дійдуть на можновладці, а праведники. Немає ні багатих, ні бідних, ні еллінів, ні іудеїв, є тільки Людина на шляху до Бога.

Репліка герою ренесансної культури: Хіба у людини немає плоті? Хіба вона не красива? Хіба догмати не заважають їй творити?

Репліка герою культури Нового часу: Хіба у людини немає Розуму? Хіба догмати не заважають їй мислити?

Герой середньовічної культури: Що є ваша творчість і що є ваше мислення без точки опори в Бозі? Не творчість це, а ремісництво, не мислення, а гординя, не свобода, але анархія. Хіба ви не знаєте зворотної сторони титанізму? Глобальний тупик прогресу, техногенна катастрофа, сучасний передбачений нами Апокаліпсис  – ось результат дій зухвалої людини.

Герой ренесансної культури: Геть Середньовіччя! Це темні віки. Панування догми. Повертаймося до античності! Людина – земна істота. Людина – артист. Людина – творець, бо творцем її сотворив сам Творець Твори що хочеш! Хай твоє життя стане прекрасним і дужим, подібним до тіла мікеладжелівського Давида. Не забувай, що ти – центр Всесвіту.

Герой культури Нового часу (модерн, ХVІІ-ХІХ ст.): Не погоджуюся. Перетворюєте людину в служителя своїх вітальних потягів. Де ж ваша свобода, як ви занурилися у залежність від власних оргій? Чи може нагадати вам про Цезаря Борджіа? То все італійське божевілля. Погляньте на нас. Мірою людяного в людині є Розум. Розум, подібно до сонця, є єдиним. Розум – це міра всіх речей і почуття міри в людині. Держава повинна бути розумною, правління виваженим, мистецтво упорядкованим за класичним зразком. Розум допоможе людині впоратися із суспільними негараздами. Головне, просвітити народ, бо знання – це сила. Наука вкаже нам шлях вперед. Релігію вигадали жерці, щоб обманювати народ. Усе вирішує особистість-інтелектуал, який або разом із державою, або всупереч їй піднімається над повсякденністю заради служіння Високій Меті загального щастя.

Репліка герою давньоамериканської культури: Це в ім’я розуму ви винищували наші селища, вбивали наших дітей, грабували наші гробниці?!

Герой культури Нового часу (модерн, ХVІІ-ХІХ ст.): Вас треба було просвітити, хоча б і вогнем і мечем, бо ви були варварами, первісним і жахливо відсталим людом, тож не судіть європейця, коли він діє. Дотягніться спочатку до нього.

Герой давньоамериканської культури: Європоцентризм – ваша головна слабкість. Через нього ви і загинете. Так, ми були жорстокі, але це жорстокість з вашої точки зору. Так, ми приносили криваві жертвоприношення богам сонця, і вбивство стало для нас забавою. А як же інакше вижити людині у диких джунглях? Це звичаї і правила існування, які заповідали нам духи предків, а ми не знаємо вищої цінності за духів предків. Ми – господарі своєї жахливої землі. Ми живемо серед “чужих” і турбуємося тільки про “своїх”. Тож, людино, будь воїном! Бийся і принось додому їжу. Шануй вождя, бо хто інакше захистить тебе? Хіба потрібно людині щось більше? Ми принаймні чесні у своїй дикості.

Герой середньовічної культури: Може, це заради честі ви вбивали своїх же дітей? Чи заради честі зводили пишні палаци своїм деспотам, у той час як бідняки мешкали у потворних коморах? Це хіба турбота про своїх? У ваших серцях не було любові, тому ви не знали радості життя, лише його тваринні дикі вияви.

Герой культури ХХ ст.: Де та радість життя? І де той Розум? І де та любов? І де я? Не знаю нічого і мовчу... Може, показати вам щось епатажне і сміхотворне, щоб ви замислилися і назвали це мистецтвом? Чи є Бог? Невідомо. Що чекає нас після смерті? Навіщо жити?  Життя не має сенсу. Звичайно, якщо мова йде про духовний сенс, а не про матеріальну вигоду, яку легко здобути, якщо ти – висококваліфікований спеціаліст. Почуття абсурду захопило мене на першому ж вуличному розі, коли я побачив, як двоє добивають третього. Немає Європи. Європа – блискучий міф, Європа у присмерках. Шпенглерівський дух вітає над Заходом. У свій час здавалося, що мистецтво врятує світ, а, може, його не потрібно рятувати? Живи заради самого життя, а не заради його примарних цілей.

Герої індо-буддійської, японо-буддійської та даосько-конфуціанської  культур: Бачиш, в якому ти стані, західна людина! Твій зухвалий егоїзм таки довів тебе до повної розгубленості. Нічого ти не знаєш, бо надто багато говориш. Той, хто знає, не говорить, хто говорить, не знає. Наш Будда прославився “золотим мовчанням”. Наші містики не витрачають часу на пусті балачки. Хіба ти вважаєш себе мудрішим за природу, частинкою якої є сам? Як же далеко ти відійшов від свого материнського лона, західний одинак! Лао цзи наснився сон, що він є метеликом. А може, це метелику наснився сон, що він Лао цзи?.. Все перетворюється у все: у цьому вічний Шлях буття.

Герой індо-буддійської культури: Що є людина у цьому мінливому плинному світі? Розквітла квітка лотосу. Споглядай за її красою і звільняйся від мирських бажань: вони не доведуть тебе до звільнення. Виконуй духовний обов’язок і не забувай частіше вслухуватися у себе. Почуй голос Космосу, який нагадує тобі про нірвану!

Герой даосько-конфуціанської культури: Йди правильним шляхом. Адже втікати від світу заради нірвани – це не завжди корисно. Наш шлях вказує нам розумна держава. Дій помірковано. Слідкуй за етикетом. Будь ввічливим і шляхетним. Виконуй свою соціальну роль. Нехай усе буде на своєму місці. Нехай правитель буде правителем, підданий підданим, батько батьком, син сином. Щоправда, цивілізація – це не завжди добре. Адже вона привчає до розпусти. Знайди в собі сили піти від неморальної держава у глибини самоспоглядання і мовчи про Істину, яка відкрилася тобі на шляху Дао. Адже ти пізнав вищу гармонію, яка є становить мету твого життя.

Герой японо-буддійської культури: Ви знаєте, що є найгармонічнішим? Краса. Що є людина у цьому неповторно витонченому, як сад, світі?  Уривок прекрасного твору. Людина повинна бути красивою. Життя людини – мить, коротка, як хайку, ледь чутна, як стрибок жабеняти, мерехтлива, як опала пелюстка сливи мейхуа. Хай твоє коротке життя буде прекрасним, подібно до ікебани. Лети, метелику! Адже життя і смерть, мінливість і вічність, початок і кінець – одне. Не бійся померти, якщо це красива смерть, не бійся віддавати себе світу, у якому вітають духи Краси.

Герой арабо-мусульманської культури: Краса, гармонія, витонченість... Бачте, ви навіть не сперечаєтеся одне з одним, далекосхідні герої, бо відкидаєте саму можливість суперечки. І правильно робите: нема сенсу витрачати час на пусті балачки, як це робить Захід, треба діяти. Що є людина у цьому світі, який, подібно до Книги написав Аллах? Його маріонетка, зусилля якої він спрямовує на війну з невірним. Тож, живи заради боротьби і дії. Не тамуй бажань. Одружуйся. Народжуй нащадків, щоб вони могли продовжити твої бойові поборницькі дії. Люби своїх дружин. Займайся підприємництвом, служи державі. Будь гідним зватися “відданим” Аллаху і не бійся померти заради нього. Бо у тому світі Аллах уже приготував для тебе найрозкішніший спокій і насолоду. Головне, коритися волі того, кого ми не можемо пізнати, але можемо почути через його Слово. Усі ціннісні вершини людства – не більше, ніж спроби надати Аллаху різних псевдо імен. Живи заради Аллаха.

Постмодерна людина (замість висновку): Я – ваш підсумок, результат ваших страждань і борінь. Я акумулюю в собі усі спектри історії. Мені важко нести цей хрест. Я знаю, що нічого не знаю, бо пройшов увесь ваш шлях, але ще не вигадав свого. Я – Велике напередодні. Я – Надлюдина і Недолюдина одночасно. Я вірю в Бога, який помер. Я не вірю в Бога, який воскрес. Я вмію тільки епатувати. Епатаж – маска моєї розгубленості. Бо я боюся. Можливо, ви мені допоможете стати кращою, ніж я є, або зіпсуєте мене остаточно. Хіба це не одне й те саме? У мене є Віра від Середньовіччя, Розум від Нового часу, Творчість від Ренесансу, Містичність від Сходу і Надія від самого себе...