Причапав грудень, човгає ногами, офорт друкує в чорно-білій гамі. І це так чарівно, моя царівно! Та продер вранці витрішки та знавіснів, що купа лишилась недодивлених снів. Та годі вже ворожити, насувай капці та починай жити метушнею перебивання спокою перебування, де на старті зими пурхав бризками у небеса вентилятор мокрющого пса. Тож аніскілечки не вагаймося і на холод щільніше взуваймося! От порівняйте, як поводить себе опісля з тим, як до, нівроку розбуркане їбідо. Схарапуджене, зворохоблене, траблів згаданих шумовиння зашмароване, зашмальцьоване, позаховане в пуповиння. Де ж ти взялося? З дна дісталося, з кресів вибилось та ячиш. Нащо буцькаєш, нащо сіпаєш, нащо штурхаєш? Не мовчиш. Немов чиж. От поясни нам, Шиво, чому так паршиво? І у грудях від того гірчиця, кусюча, мов вагітна вовчиця. Та гнів то сірник! Загорівся і зник. Якщо вчасно в анапест запхати, щоб не дай-бо спалило нам хати. Та ниньки шо у мене, як у шоумена? Та заради блога що тільки не верезе небога! Звізда екрану тупа, як перлова крупа, щось натхнено верзе в ореолі зі шпал ДВРЗ. Останні новини від похиленої калини. Дарма, що не опущеної ще з часів Біловезької пущі. Що у кореша Пуйла, зубодера халепа – інсурґенти відібрали Алеппо! Моцна халепа ненашару у клаповухого Башара. Тож наказав Шойгу всю тайгу в Рік Новий замотати у фольгу. Та й ластівки гніздечко звили в стрісі, коли проти гуртом встав Тбілісі. Та за бабою Вангою на наступний рік Мішель Нострадамус уже все придрік та з засвітів річів сам мольфар Нечай: «Гімно це криваве кінчай!» Та мій комп – підступний гад повзучий, відірваний в аорті тромб, в дупу запхав Дніпро і кручі, розтяг Майдан у бубни ромб. Та з-за рогу, з турячого рога репетує бездушна тривога. Ниє зубом сирена. Тупо пень догоря. Дорогими для мене стали перони метра. А на пероні гаварят: «Ідьом пиздить гей-парад!» Та, пацани, кароче, кожен дроче, хто як хоче, і хай нікого не їбе хто, кого і як їбе! Тоді скочимо в Європу, а не в цю совкову жопу! Не в потяг цей сраний, миршавий, а в супер-експрес на Варшаву. Він входить в неї ніжніш, ніж в рану засилений ніж. Але у Гамерики накопичилось сало та задепресувало, думало-гадало: «Нащо я красючці фітнес зіпсувало? Позбавило вроди Статую Свободи!» То за копійку билися скнарість з марнотратством, бо обом їм в’їлися мрії про багатство. Та чужому успіху тра вчитись радіти, мої заздрістю дрочені діти! Адже тра зайченят зачиняти, бо таки повтікають геть з хати! А так сидять та втикають в «Minecraft» та без торчу заловлюють кайф. Та у цього недолугого потерча вельми хибне відчуття ключа! А оцей та ось цей вже нівроку скінчили закордонний ліцей. Бо таки тече бистра вода, а по ній, як по суші, суне Сковорода. Що понтони, не тоне! Вибрав заступцем в шанцях під себе окоп, ласий світ не вловив його щоб. Наказав: «Поховайте та вставайте й цю скалу лупайте!» Та молився до неба, як треба. Боже, просив, позбудь мя душевного болю та осіни мя своєю любов’ю! Enough, і нас, Боже, позбудь нас душевного болю та осіни нас своєю любов’ю!
|