у кімнаті стілець і стіл,
а на ньому стакан і пляшка.
не порожні - а вкрай пусті.
і від цього тверезоважко.

я застиг соляним стовпом
в епіцентрі людського спаму,
де мовчання мовчить обом
усіма на землі губами.

це мовчання - одне на двох:
незакінчене... непочате...
ми для нього - двуликий бох,
бо навчили його мовчати.

у хвилини, коли мовчу,
і мовчанню немає краю,
мені сниться, що я відчув -
не від чого, а з чим вмирають.

що за люди у цих містах!
як нестерпно від цього люду!
із яких - півтора зі ста
безпричинно мовчати буде.

видавало, що цих небес
не торкнеться пекельний спокій.
бо - взаємно - не з, а без,
ми взаємні - як скалка й око.

а тоді, коли й ти мовчиш,
і в мовчанні доходиш краю,
я - не я, а Мальчиш_Плохиш,
і мене не беруть до Раю.

навіть Хтось в небесах отих
переймається - що ж накоїв!
й сиву бороду - видих_вдих -
у мовчанні підпер рукою.