Осінь ця пропущена крізь кров.
Грає цвіт на скрипочці калина.
Хтось, далекий, уночі прийшов...
Від Отця?
Від Духа?
Чи від Сина?

А мені не спиться – хоч вмирай.
Срібне злото осені на нервах.
Нібито я вже відвідав рай...
Там зостались яблуні і стерво –
Хитрий Змій, що дівку спокусив...
Я його, як батяр, розумію.
За гнилий шматисько ковбаси
На Землі розтринькують надію.

Тяжко жити легко на Землі.
Де той біс, до кого все послати?
Бродять нещасливі королі
Поміж відьм, душею бомжуватих.

Я ж, поет, щасливий, наче час.
Йду собі, заведений і винний.

...Сніг – як шуба з Божого плеча
На серця тварини і травини.