Перед грозою
себе із азів
Ми осягали, і щоб не схололо
Серце – долоньками, мов заборолом,
Ніжно прикрила
за мить до грози.

Перед грозою
був злий, наче пес,
Вітер – з небес рвав позлітку над нами.
Сонячну скалочку поміж човнами
Я заховав серед заводей-плес.

Перед грозою
у сто свіч краси
Обрій спахнув за твоїми плечима.
Стукало серце в долонях причинне.
Ми воскресали
за мить до грози.

Перед грозою
сумним був твій зір.
Вії тремтіли і світ малювали,
Пристрасть земну і небесну єднали
Очі жагучі
за мить до грози.

Перед грозою
прийдешнього зик
Чувся у шелесті тихім травинки.
…І малювала мені ти картинки
Блискавки пензлем
за мить до грози.

Перед грозою
у сто свіч краси
Обрій спахнув за твоїми плечима.
Стукало серце в долонях причинне.
Ми воскресали
за мить до грози.