Мегаватна напруга столичного  медіаполя  
трясонула  ростовського невільника і трупа.
І на диво знудився труп!  А довкола – ярмо і людомор.
І поцілував три томи  допитів при свідках,  – убогий і змарнілий!
І заговорив: «Мій Донбас без миру, без свободи!»
У його очах старечий недуг від примусу, від полону.
Глянь, як сіпається у корчах мордяки уся  пресуха.
А  про його удачу нехай  тенькають на клаві   чорні  боти.
Він навіть не подякував патріотам-братанам.
Не побажав, а щось наплакав на усі вуха миру Лугандонії.
А мені і нецікаво, що цей хиряк там набреше.
Йому неміч перекривитися на живого друга.
Який кволий імпульс в щелепах, жах в ямках зіниць.  
Від несамовдоволеного утікача несе кабалою.
А молоді вимагають від нього живих слів,
а не безтілесних  бурчань про недолю.
Чому у єнакіївських оселях не гріють його душі.
Чахлі скелети після розбою – міста Донбасу.
Там витають   замордовані тіні і московські агенти.
Там допитують духів, котрих викликали  спірити.