По лісі бродив я.
Писав на березах вірші.
Золотими листками
Сльозу вербі витирав.
Батьківщині моїй
Гірше ставало і гірше,
А я не знав, що робити –
Богів діставав із Дніпра.

Стогнав їм:
«Видибай, Боже!
Розп’яті ми всі і горді.
І села, й міста втомились
Чекати раю не тут.
Пора до сокири кликати
Долями биті морди,
Чи розбавляти горілкою воду,
Як біль, святу»?..

Від себе втікають олені
І птиці з гніздом під крилами.

По лісі броджу із ножиком...
Ховаюся від людин.

Озера –
Ікони вирію –
З устами, мов книга, білими.

І гірко сміється істина.

І меле повітря млин...